Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
18:48 

Почуваюся якось так


01:38 

Пленница гнева

Она не считала дней и не считала ночей. Одиночество и усталость были для нее данностью, которая не меняла ничего. Она шла за ветром, без отдыха, без еды, без мыслей и желаний. Гул сердца и вой ветра были для нее единственными спутниками.
Внезапно ветер затих. Она села и стала ждать, но восход сменялся закатом, а ветер больше не касался ее лица. У нее не было времени и не было цели. Она просто ждала когда мир снова начнет говорить с ней.

Странница услышала шаги, но это не было знаком и она не шелохнулась. Воительница подошла и заглянула в ее глаза. Они были холодны и пусты от боли и Воительница узнала в ней сестру.
- Пойдем со мной. Ты с дороги и явно голодна.
И она вошла в дом Воительницы, и ела грубую еду и пила ледяную воду, спала под кровом.
Во сне Воительница увидела, что в сердце у Странницы клокочет холодная ненависть и чёрный гнев, а на утро сказала:
- Я знаю, про твой гнев. Я буду им. Возьми этот меч и порази меня.
Она взяла меч и кинулась в бой, но безоружная Воительница ускользала как туман. Тело запаздывало и цеплялось само за себя. Меч выпал из рук, а она бессильно смотрела вдаль. Ветер кружил вокруг нее, а сердце бесновалось в груди. Ярость в нем хотела разорвать Воительницу, но не могла даже прикоснуться к ней.

И была ночь тяжелая и сны полные химер. И утро, и снова сердце жаждало крови и тело металось среди пыли. И снова ночь и снова борьба с тяжестью металла и непокорным телом. И не было этому конца. Но она училась задерживать дыханием ярость сердца и двигаться в порывах ветра, пока меч не стал продолжением ее руки и она не рассекла рубаху на груди Воительницы. Та взглянула в глаза сестры и больше не увидела там гнева. Они блестели сталью и ясностью. Гнев разошелся ее венами, наполнил кожу кровью, а тело - силой и гибкостью.
Странница развела костер и приготовила похлебку, пока Воительница зашивала рану на рубахе.
- Ты заслужила этот меч, сестра.
- А ты давно заслуживаешь лучшей жизни.
- Я латала свои раны одиночеством.
- Теперь мы есть друг у друга, сестра. Пойдем дальше.

И с рассветом сестры двинулись в путь, спрятав мечи под покрывалами, в место, которое Воительница увидела во сне и в сторону которого билось сердце Странницы.

@темы: Пробуждая Королеву

01:17 

Пленница боли

Шаманка стукнула в барабан и произнесла: "Танцуй!" и она задвигалась.
Она не шевелилась очень давно, она ссохлась и превратилась в скелет обтянутый кожей, но барабан гудел и она шагала, волоча ноги, шатаясь, как дерево без листьев.
Она вздымала свои ветви-руки с когтями хищника и водила ими, призывая бурю.
Ветер завывал, барабан гудел, а жуткий танец набирал ход.
И это был ужасный танец, неистовый и полный муки. Она крутилась и переваливалась, она тянулась и опадала, она бросалась и отступала.
Ее танец был некрасив, но он влек к себе, ужасал и восхищал. Она вся была в этом, она вся была в танце, кроме танца у нее ничего не было. Она потеряла единственное, что ее радовало: право любить и быть любимой. Потому она танцевала с болью и гневом, как танцует пепел над пепелищем. Пепел, который больше не прикрывает угли, в котором нет больше ни жизни, ни памяти.
Ничто для нее больше не имело смысла. Она могла бы упасть замертво и танец стоил бы того. Последний танец стоил того.

Она упала на колени. Шаманка больше не била в барабан, но ритм гудел и ветер выл призывную песнь. Она приложила ладонь к ее впалой груди.
- Твое сердце снова заодно с этим миром, Странница.
Она повесила ей на шею огниво и закутала ее в покрывало. Шаманка приказала ей идти за ветром, чтобы обрести свою власть и отстроить свой мир.
Теперь, когда ее сердце выбрало мир живых, у нее не оставалось выбора.

@темы: Пробуждая Королеву

20:49 

Пасив-актив

Весь день була ніяка, просто привидом бродила квартирою. Прокинулася зі світанком, але дозволила собі відключити будильник і прикрити очі. І, звичайно ж за 8-м годин з`їла яблучко, апельсинку та випила кілька чашок медової води.

Допомогло потрима мій медовий сердолік у роті. Дивна штука, але я одразу відчула прилив сонячного тепла. Закортіло одягти прикраси і переодягтися у прекрасну яскраву накидку.
Що ще треба, щоб почуватися краще? Настроїтися на те, чого бракує. Створити цю течію всередині себе.

17:14 

Куди несе?

Досі не зрозуміло, що зі мною відбувається, але я майже виспана, повна сил, ідей та позитивних емоцій.
Тому, що я змінила режим сну? Тому, що я майже нічого не хочу їсти і ходжу напівголодна? Щось тихенько змінюється в моєму тілі о_0? Діють якісь раніше зроблені магічні паси?
Я не знаю, але мені кайфово і я готова робити ще, більше, інакше, краще, помилятися, жити, пізнавати.
_______

Щось точно відбувається
_______
А ще вітер, здається південний (він завжди дуже ніжний до мене і солодкуватий), нашепотів, що зміни вже мчать до мене і це буде щось.
Це вже вдруге мені обіцяють зміни за останні дні. Це точно має бути щось. Аби ж мене це не надто перековбасило )))

@темы: течія

16:34 

Практика: закоханий погляд

Практикувати слід під час прогулянки, проте можна і вдома. Починати краще на тваринах і рослинах.

Розслабся і відпусти думки. Вибери якесь живе створіння.
Закрий очі, а коли відкриєш поглянь так, немов ніколи нічого подібного не бачила. Розглядай кожну деталь, кожен обрис. Насолоджуйся спогляданням. Знайди в цьому красу і гармонію. Подивись радісно і захоплено, немов нічого кращого не зустрічала у світі.
Слухай свої відчуття, слухай емоції та думки. Не критикуй, не засуджуй, не жалій, не насміхайся, не возвеличуй. Просто дивися і нехай більше нічого у світі не буде для тебе в цю мить.

Тоді закрий очі і рухайся далі.

З часом починай дивитися так на незнайомців та знайомих людей, на близьких та тих, хто не дуже подобається, на будинки і на власну чашку. Просто навчися бути уважною до будь-чого в твоєму житті і до кожного, хто зустрінеться на твоєму шляху.

Відкривай своє серце через очі.


@темы: практика

10:51 

Таро

Я должна признать, что уделяю таро и, конкретно, своим 4-м колодам до грустного мало времени. Хорошо, когда они в работе и делаются расклады, но для налаженной роботы с отдельной колодой в такой способ может уйти пару месяцев. Не так уж плохо, но все равно недостаточно для уверенности и дальнейшего роста.
Бросить гадать и сидеть над книгами я не хочу да и не стану. В общем и не нужно.
В одной работе по рунам, автор сказал интересную вещь: иногда для того, чтобы на начальном этапе понять значение символа одной мантиической систем, можно прибегать к помощи другой. Например: для понимания ответа рун можно использовать таро. Как-то так.

И вот уже несколько вечеров я изучаю параллели между колодами. У меня нет классической колоды, с которых стоит начинать и на которые стоит ориентироваться. Единственная ориентация - книжечка-вкладыш и собственная интуиция.

Что же получается?
Из каждой колоды выкладывается по 3-4 одинаковых аркана (например тузы всех мастей) и изучаются отличия и подобия между собой в рамках колоды на уровне чутья и информации с вкладыша. Далее одна определенная карта (например туз жезлов) просматривается теми же методом во всех колодах (не больше 3-х).
Результат:
сразу чувствуются настроения колод. Это как собрать компанию: один другого проявляет;
проявляются ранее непонятные или неявные стороны арканов;
осознается мера и глубина проявления символа и его тенденция развития в отдельной колоде;
лучше запоминается значение карт;
развивается умение читать таро вне зависимости от уровня знакомства с колодой;
и может что-то еще )

Пока метод интересен и эффективен )

@темы: практика

17:33 

Зміни

Нормальні люди корегують свій раціон свідомо, з натугою і нервами, або тупо їдять все, що доступно, деякі навіть не гребують васт-фудом. Хоча і фастфд буває різний. З"їсти яблучко це швидко, і я була вражена смаком ситністю і здоровістю фалафеля. Скоріше навіть тим, як позитивно на нього відреагував мій організм. Фастфуд, але ж....

Справа не в тому. Справа в тому, що мій організм почав просто штормити мене з середини. Не хоче кудись їхати - просто не можу встати з ліжка. Фізично. Не хоче щось їсти - нудота і це на каші, булочки. Нудота або при самій думці, погляді, спробі з"їсти, або, якщо я спробую схитрити і нагодувати дуже голодне тіло якоюсь штукою, то нудота після і така глибинна-глибинна, тягуча, аби я більше навіть не думала брати це до рук. Ок. А ще я наїдаюся лише свіжими овочами-фруктами більше, аніж мисочкою гречки. Остання, здається, взагалі не сприймається як харч. Ще солодке стає нестерпно-солодким.

То ж тепер я кайфую від яблучок і апельсинчиків, винограду, бананів, капустного салатику і, напевно, таки фалафелю. Чхати, що це все дорого, чхати, що гроші закінчуються, а можливості заробітку ще не пахнуть навіть. Здається моє тіло готове бути вічно напівголодним і смакувати феєричні враження від дорогущіх фруктів.

Отак я знову входжу в сироїдіння. Це абсолютно не свідомий вибір, це вибір під тиском.


23:53 

Обійми любові

Ця медитація проста і дуже дієва.

Розітри долоні так, щоб вони стали гарячими, а тоді приклади їх до грудей. Слухайте тепло. Вдихай і видихай. Слухай, як тепло розливається в тілі, а потім виходить за межі тіла. Уяви кулю тепла навколо свого тіла, як вона пульсує від дихання і розширюється. Розшир її так, щоб поряд з тобою в межах тіла вільно на деякій відстані могла стояти людина.
Подумки приклич людину, з якою стосунки недостатньо теплі, або взагалі напружені. Коли вона з`явиться, запропонуй їй підійти і погрітися. Людина може відмовитися, це її право. В такому разі обдай її подувом теплого повітря і слідкуй за змінами. Огортай її любов`ю, зігрівай.
Далі подякуй за візит і попрощайся. Прослідкуй за тим, як людина виходить з твого кола і зникає.
Послухай свої відчуття в тілі, свій настрій. Відкрий очі.



__________
Цю медитацію варто повторювати і просто відмічати зміни у своєму сприйнятті людини і своїх реакціях на неї.
Що прекрасно: стосунки покращуються, вже після першого разу. Дуже корисно проводити медитацію на тих людях, з якимим все дуже не гладко (на них ефект чіткіше видно).

21:11 

Продовження шляху

Я повертаюся до Києва. У нас дуже ніжні і дуже добрі стосунки з Львовом, стосунки коханців, легкі, приємні і вільні. Тому ми можемо легко розійтися і зійтися знову, вступати в інші стосунки. Все було чудово. Чудово і треба рухатися далі. Відверто кажучи, я відпочивала )))

Не знаю, що тепер. Забрати речі, щось знайти корисне, продуктивне та цікаве у Києві. Ні стосунків, ні роботи. Руки-ноги, трохи грошей, власна кімната, друзі і трішечки натхнення.

19:01 

Лабіринти ч.3

Дихати було важко. Він насилу доплівся до квартири і тепер тримався з останніх сил, аби не відключитися, поки Анна-Люсія відмикала замок. Сонце вдарило в обличчя, коли двері прочинилися і він запізніло закрив очі. У квартирі, скоріш за все, було спекотно, але він нічого не відчував, окрім холоду, що розходився хвилями від кожного поруху.
Люцій увійшов і привалився до стіни. Серце шалено калаталося в грудях.
- я... у... ванну. - із зусиллям витиснув із себе і поплівся до ванної. Довелося зробити над собою величезне зусилля і не лягти прямо так у одязі разом з усіма цінностями.
Тіло здригнулося від гарячої води, але одразу заспокоїлося. Хотілося спати, але цього він дозволти собі ніяк не міг. Треба було триматися, поки не прийшло рішення, поки не стало ясно.

Він йшов вулицею. Поряд йшла жінка. Вона раптом зупинилася, перегородивши йому дорогу, і уважно подивилася на його. Вона показала йому дипломат і сказала, що в йому все, що йому знадобиться.
- Томас, - промовила вона, - ми розраховуємо на твою співпрацю.
Люцій помітив, що ніхто на цій людній вулиці на них не звертає уваги.
- Вони - проекції. Я навмистно запросила тебе сюди, щоб нам не заважили. - вона ще раз на нього подивилася. - Часу достатньо, для тебе навіть забагато.
Люцій нарешті взяв дипломат у руки і відкрив його. Всередині були контейнери з ампулами.
- Я сам виходитиму на зв`язок, - сказав він, закривши дипломат. Жінка схвально кивнула. Вона сиділа напроти за столиком і пила каву. Люцій оглянув зал ресторану і підкликав офіціанта. Кельнер миттево опинився коло них. Він простягнув меню. Люцій взяв книгу, але відчув на руках щось липке. Він струсив з долоні янтарний сік персику. Хтось засміявся і сказав, що він весь заляпався. Люцій засміявся у відповідь і витер краплі об сарветку. Він зробив змовлення і офіціант одразу поставив ароматну рибу запечену з овочами перед ним на стіл.
- Покваптесь зі стравою, - промовив офіціант. - У вас мало часу.
Люцій глянув у бік виходу, але офіціант промовив «Позаду». З краю площадки було видно велику частину міста, що стрімко наповнювалося темною водою. Це не надто лякало, але юнак, не відкладаючи, прийнявся за розкішну на смак страву. Коли він скінчив, вода майже вже вкрила більшість будинків і підступалася до краю залу ресторану. Люцій підвівся і засунув у рюкзак за плечима контейнери з ампулами. Щось мало бути ще. Вода вже підступила до ніг, коли він дістав пропуски та картки. Він кинув порожній дипломат під ноги і подивився на море, що насувало. Бігти було нікуди і він стрибнув на зустріч хвилям.
Вода навколо вирувала і пінилася і він був лише безсилим тілом в потоці, що затягував його кудись у безвість. Щось трусонуло, його несподівано вирвало з потоку і понесло на зустріч блідому світлу. Він зібрався і різко штовхнув себе вперед.

Він лежав у ванній і хтось тримав його під руки. Анна-Люсія стояла поряд і щось говорила. Думки губилися, але він розумів, що ця крихітка вдруге його врятувала.
- Оуууу. - почувся голос. Заспаний голос видав спокійне "Це - Кирил і тримає мене". - Варто було на тиждень поїхати, як ти загуляв.

@темы: проза

01:06 

Жити самій

О, Селено! Як же мене все дістало.

Дістали стосунки, чесно дістали. Що мені зробити, щоб мене не намагалися пригріти чоловіки? У монатир я не піду, щодо зовнішності та поведінки, то завжди знайдеться охочий навіть на мої спроби бути асексуальною та хлодною. Боюся, декого це навіть більше заінтригує.

В моєму житті нема музики, нема ритму, нема танцю. Дякую за контактну імпровізацію, але це так рідко, так мало і так... обмежено. В моєму житті нема смаку. Я так мало ворожу. Майже не відкриваю карт для інших, так, досліджую.
Все стало обмежено і затинуто в рамки квартири. Я тиждень не виходила з дому. Може не по факту, але за відчуттями мене не було з півмісяця. Читала, дивилася кіно, читала.
Все якось зблякло. Де рух? де та непевність молодості? де азарт? де пристрасть? де легкість?
Так завжди у мене, коли є стосунки, коли хтось намагається зайняти весь мій світ, або дати мені щось краще, чого я заслуговую.

Мені було добре в той період, коли в мене не було нікого, мені легко дихалося, мені було просто. Все рухалося, все розвивалося, все перетікало, я змінювалася, я працювала над собою, я жила. Єдине, що мене харило - відсутність власного кутка. Все. Було часом сумно, що я сама, але це лише через нерозуміння своїх невдач. Якби ж я насправді хотіла стосунків, якби ж то.

Чому я не можу просто пожити сама? Чому? Я хочу цього з 10-ти років і досі провал.

@темы: течія

11:30 

Про моє буття і трохи про моє життя

Живу я в чудовому місті Львів. Це ідеальне місто для мене, мені в ньому добре та затишно. Проте, маю заізнатися, я не надто використовувала можливості цього чудового місця. Вже другий місяць не виходжу з київських звичок триматися свого куточка. Де божевільні вписки та гулянки? Де вони? таке враження, ніби я постаріла )) Тут стільки всього можна, а я тримаюся теплого кубла. Пфффф! Запланую змінити це )))
Львів прекрасний. Я не можу описати цього. Це, коли сидиш в парку на лавці та тренуєшся на дарбуці, всі перехожі входять у твій ритм, або вносять щось своє в нього і схвально усміхаються. В інших містах не так. У Києві не так, там всі більше бігають, меньше помічають, менше взаємодіять, більше зайняті собою, відмінність невелика, але приємно помітна.

Порівняно з Києвом, його повітрям, настроєм, ритмом я люблю Львів ще більше і до Києва поїду тільки через «якщо дуже треба». Київ лишається в моєму серці, але з любов`ю до Львову нема і сенсу змагатися )))

Квартирка біля парку Франка. Вікно моєї кімнати виходить у внутрішній дворик, patio de luces. На ньому досы нема штор і це моє упущення, хоча я не надто переймаюся переодягаючися. В кімнаті стоїть шатро. Це так по циганськи: жовте крихітне шатро на самим ліжком. Я все життя мріяла про таку тканинну конструкцію для сну і це виявило чудовим способом ізолюватися від стороннього світу.
Поряд - тумба для одягу, а на підлозі килим, на якому тепло та зручно тренуватися з інструментами. Мені лише бракує коло ліжка лампи, аби читати щось.
Біля вікна крісло та столик, може з нього зробити нарешті вівтар?)
Власне, тут і спальня, і кабінет, і ритм зал. На такій площі можна собі дозвлити і більше, бракує тільки освтлення. Скоро організується опалення і кімната стане ідеальною-ідеальною.

Мені напряжно жити з кимось іще, особливо з людьми не особливо охайними. Цю якість мені важко прийняти, вона не вкладається мені в голові, але це хороший урок. Іноді мен доводиться стримуватися, аби не почати прибирати в їхній прохідній кімнаті, бо важко навіть проходити повз звалище всього-всього. (Хух. Пункт для роботи над собою)

Щодо життя: що наповнює мене?
- Гуляти Львовом саме задоволення. Вночі чи вдень, в сонячну, чи дощову погоду, але обов`язково самій, один на один з містом, аби ніхто не перетягувавв на себе мою увагу. Поки тільки одній людині це вдавалося.
- Робити Ловці снів. Не знаю, що в тому такого, але мене захоплює як процесс, так і результат. Я не знаю, чи купить їх у мене хтось, чи просто роздарую, але у мене до них прокидається пристрасть. Я не хочу робити їх вичурними та штучними, якимим повниться ринок. Вони не ідеально круглі, часто асиметричні, але мені важко від них відірвати око, важко не торкнутися рукою. Лоза з парків, муліне, іноді звичайне голубине пір`я. Будуть бусинки та камінці, будуть пір`їнки, але мені імпонує простота та дикість, справжність. Мої ловчики будуть ловити та насилати сни живі та глибокі, з самого єства людини. А холені цяцьки можна купити в спеціальних магазинах сувенірів.
- Взагалі займатися рукоділлям. Я зв`язала першу шкарпеточку. Це зайняло місяць кидань і повернень, перев`язок, але я таки зробила цю м`яку, зелену, теплу штуковину без пальців. Треба вчитися робити це все швидче. Може вийде шкарпеточку за вечір )))
- Тренуватися з поями та віялами. Нехай я роблю це не так регулярно, як слід, але ж роблю. Мені подобається процес, без вогню, самим повітрям, там де окрім рук танцює і все тіло. Я вчуся і горю цим.темпами вправності не досягнути. Але коли я розігріваюся стає так... Я це люблю.
- Дарбука. Я мало її беру до рук. Я її боюся. Кумедно: боюся, бо не дуже вправна з нею, але з такими
- Читати. Іноді це буває складно, сісти та прочитати ще главу, чи додо кінця, але наразі я читаю не для задоволення, а для загального розвитку. Окрім того - поезія та Кастанеда.
- Спілкування. Його. насправді, замало. Мені бракує подруг, бракує товаришок, бракує тих, у кого я могла б повчитися, чи просто побазікати ні про що. Бракує.
- Вчит інших. Це взагалі моя пристрасть, моя жага, моя натура, моя.... Що тут скажеш. Цього теж бракує, але...

Я багато чого планую, багато хочу і помалу втілюю це в своє життя-буття ))

@темы: течія

14:20 

49 днів

Гм. З роботою ніяк. Не пам`ятаю, коли востанне виходила ворожити. Тож гроші потрху тануть.
В четвер дозволила собі думку про те, щоб піти на роботу офіціанткою. Як результат не могла знайти паспорт. Отака ня-ня-ня. Оддумалася - знайшовся. Де шукати роботу розум не підсказує.
А з Макочі мене попросили. Не знаю, чого. Я стільки б могла там зробити і всі це знають, але, певно, комусь зміни не вигідні.
Подзвонив клієнт (ЮХУХУ!!!!!) і спитав, чи мона на консультацію, але ж він питався про сеанс не на вулиці. Що мені робити, не знаю. Може таки орендувати приміщення? Створити свій салон.... «Чарівний сад»....

Займаюся таки фаєр-шоу. Тепер маю віяла, класні легенькі віяла. Ще з Машею можна бути разом тренуватися ))

@темы: течія

01:38 

Ось так

Пройшов місяць, як я у Львові. Рівно місяць. Звтра махну до мами, до друзів до Києва і назад у своє омріяне місто. Стільки всього тут встигло статися, змінитися, що треба неодмінно полишити його і махнути автостопом назад у місця старого життя, аби передивитися і переосмислити, кортше зробити все те, що треба робити восени.

Львів тихенько натякає на те, що мені час би й одружитися... Ги-ги-ги. Я боюся. Жити з ним під одним дахом не боюся, цілватися не боюся, спати не боюся, а от... Боюся любити, боюся з кимось знову зходитися.
О, Селено! Яке безглуздя! Я вся у цьому: вічно боюся щось зробити не так, але ж роблю набагато більше, ніж боюся і рано чи пізно мене проймає ступор, паніка, паранойя і я все псую своїми нервами. Просто боюся до дрижаків.

Ми обидва брешемо, що все не серйозно і ми поряд поки поряд і все чудово, але я бачу в його очах "не відпущу". Може це сме те, що мені потрібно: щоб мене не відпускали і не залишали, щоб я мала цінність в чиємусь житті і була хоч №2, але такий №2, заради якого треба трохи посунути всі інші номери.

Все тимчасово. Наше життя тимчасове. Я маю примиритися з тим, що кожна дія - сходинка.

02:28 

Куц

Куц

Правда у тому, що я чи вечір до того, чи позаминулого думала про те, що до мене липнуть лише підстаркуваті збоченці, чоловіки, що все вже побачили і хочуть сімейного спокою та ... Та більше нікого нема. Жодних молодих чоловіків.

на що всесвіт відповів у такий дивний спосіб.

Знаєте, я одразу, сказала йому "так" на пропозицію винаймати житло разом. П"ять днів назад і нині він чекає, поки я залізу до нього у ліжко. У світлі розмови на повню я вільна дівчина і можу спати з ким хочу, відмовляючи при цьому в ніжностях та близкості хоч цілу вічність. (От що робить сильна Венера у тандемі з добре прокачаним Меркурієм)

Гм.

Чого так?
По перше ми достобіса схожі. Це у мене розвага така: знаходити нові варіанти подібних собі. Теж Смерть, теж Дракон, теж кіт, теж мандрівник, теж з минулими стосунками, теж любить готувати, теж ворожить, теж працює з енергіями, теж... Море теж, на яких можна було б легко забабахати стосунки і я, як завше, знаю якими б вони були...
Макс мене попереджав...

По друге це практично. Знімати разом дешевше, ми наче не напружуємо одне одного ніскілечки, взаємовиручка завжди канає, разом спати тепліше та міцніше. Знайти житло зараз взагалі напряг з усіма цими студентами та біженцями. (Останнім співчуваю, але все ж) Тож мені страшно пощастило мати те, що я маю.

По трете мені потрібно продовжувати напрацьовувати свою жіночу частину, виліковувати її, відкривати нові грані, розбирати старі завали, ніжити та підтримувати прояви.

По вчетверте я не хочу його відпускати. Це звучить дико та дивно, бо його я не люблю, а люблю іншого, бо знаю його 6 днів, бо не багато чого у ньому мені не до вподоби, бо нічого більше дружби не хочеться, а от дружити хочеться дуже і дуже. Щось з минулого. Здається його я теж колись знала. Третій Дракон на моїй пам`яті.

________

PS:
До теми про чоловіків. У неділю до мене залицявся циган як до своєї. А денсь я познайомилася з Сашею, якого буду вчити Таро. тільки думала про те, що мені бракує високих спотривних чоловіків. Ех. І подзвонив ще один учень на Таро, аби зустрітися.
А от Саша надто непростий, це мало б лякати, але лише заворожує і притягує цікавість. Але надто непростий та статний. Все якось так сходиться, що він навіть поки (зважте "поки", як і я) живе з іншого боку від вулиці Степана Бендери. Я взяла з нього обіцянку не залазити до мене у вікно о 4-й ранку. Звідки він знає яке моє вікно? Він взагалі все звідкись знає.

@темы: роздуми

02:24 

Як я живу у Львові

Прекрасно. У мене чудова величезна кімната, де широкий лежак з купою великих подушок, де зручне крісло при вікні, де камін на холод, де місця хоч танцюй, де інтернет, де крихітна кухня з усім необхідним, де ми облаштовуємо місце для ідальні та вписок, де ванна з автономною гарячою водою, де гвинтові сходи до самого даху, де дворик з садом, де балкончик для споглядання місяця, де тихо, де чудові сусіди, де так...
Я навіть не мріяла про таке.
Не питайте, скільки мені це коштує.

Я думаю знайти роботу. Щось не надто затратне, щоб набратися нових навичок і приємно проводити час, мати стабільну копійку, якщо всі інші варіанти відваляться, або буде тимчасове затищя. Я ненавиджу затищя. Думаю перейти на десятиденний робочій день з одним вихідним. Може проканає... )
За той час, що я у Львові (13 днів), я не ворожила лише кілька днів, і то: 1 вихідний, 1 - непогода, ще день-два наче не пішло.

Ще мене приємно порадувала фраза "Я хочу носити гроші в дім". Якось так, мі-мі-мі. Ще мене намовляють більше відпочівати. Щоб це могло означати?

Ще я встигла багато з ким познайомитися. Усміхаюся, киваю, вітаюся. Таке враження, ніби знаю півміста.

От сиджу, думаю чим зайнятися в понеділок, бо і так ясно, чим я займатимуся від завтра до неділі )) В`язати шкарпеточки? Готувати сидр та печівко? Просто гуляти містом? Ех. "Чем бы ты занималась, если бы не нужно было зарабатывать деньги?" - запит брата майже рік назад. Я б гуляла вулицями, читала книжки, ворожила, спілкувалася з однодумцями, малювала та грала на дарбуці. Єдина моя проблема - дарбука. Ніяк не можу роздобути власну (яка шикарна відмовка, правда?)

Я не хочу думати про те, що завтра, потім. Знаю, що впораюся, знаю, що це місто добре до мене, знаю, що знайдуться ті, що допоможуть просто так, знаю, шо все проходить.

Ну, я живу у Львові і я люблю Львів ))

@темы: течія

01:56 

Як я живу у Львові

Прекрасно. У мене чудова величезна кімната, де широкий лежак з купою великих подушок, де зручне крісло при вікні, де камін на холод, де місця хоч танцюй, де інтернет, де крихітна кухня з усім необхідним, де ми облаштовуємо місце для ідальні та вписок, де ванна з автономною гарячою водою, де гвинтові сходи до самого даху, де дворик з садом, де балкончик для споглядання місяця, де тихо, де чудові сусіди, де так...
Я навіть не мріяла про таке.
Не питайте, скільки мені це коштує.

Я думаю знайти роботу. Щось не надто затратне, щоб набратися нових навичок і приємно проводити час, мати стабільну копійку, якщо всі інші варіанти відваляться, або буде тимчасове затищя. Я ненавиджу затищя. Думаю перейти на десятиденний робочій день з одним вихідним. Може проканає... )
За той час, що я у Львові (13 днів), я не ворожила лише кілька днів, і то: 1 вихідний, 1 - непогода, ще день-два наче не пішло.

Ще мене приємно порадувала фраза "Я хочу носити гроші в дім". Якось так, мі-мі-мі. Ще мене намовляють більше відпочівати. Щоб це могло означати?

Ще я встигла багато з ким познайомитися. Усміхаюся, киваю, вітаюся. Таке враження, ніби знаю півміста.

От сиджу, думаю чим зайнятися в понеділок, бо і так ясно, чим я займатимуся від завтра до неділі )) В`язати шкарпеточки? Готувати сидр та печівко? Просто гуляти містом? Ех. "Чем бы ты занималась, если бы не нужно было зарабатывать деньги?" - запит брата майже рік назад. Я б гуляла вулицями, читала книжки, ворожила, спілкувалася з однодумцями, малювала та грала на дарбуці. Єдина моя проблема - дарбука. Ніяк не можу роздобути власну (яка шикарна відмовка, правда?)

Я не хочу думати про те, що завтра, потім. Знаю, що впораюся, знаю, що це місто добре до мене, знаю, що знайдуться ті, що допоможуть просто так, знаю, шо все проходить.

Ну, я живу у Львові і я люблю Львів ))

@темы: течія

01:24 

Перші відповіді

Я позувала починаючій художниці. Побачивши перший етап роботи, я дуже здивувалася: викапана бабуся. Не викапана і, на щастя, ще на цьому світі моя бабуся.
Так просидівши не першу хвилину, я зрозуміла, що маю спокутувати, сплатити та завершити зроблене двума жінками по маминій лінії. Ц е для початку: бабцці та прабабці. Навіть уявлення не маю, що і як робити, але від повідь прийшла що не на є ясна та чітка (пояснення повідомлення Асхат).

От тільки чи не почнуть ті всі залицяльники, що в`ються вколо мене повсякчас, кликати мене заміж? Хоча, може і витися перестануть, а покличе той самий...

А я тільки думала про те, щоб послати стосунки до стобіса... Хоча, всі мої "не знаю", "нащо воно мені/тобі?", " і так все добре" зупинити можуть лише тих, кому я не відкрила своїх карт. Інші ж можуть тупити )
Поки кличуть тільки п`яні незнайомці.

@темы: течія

01:38 

Запити

Чи захочу я у листопаді зходитися назад? Захочу знову стосунків? Так, молодість не вічна, але що ще мені можуть дати стосунки? Гарантії, обіцянки, штамп у паспорті? Що, окрім того, що я і так маю? Що, заради чого я маю так квапитися? Хіба я не маю взаємодії з чоловіками, тісної та не дуже достатньо, аби пропрацювати всі свої ролі та проблеми? Для чого?

Я мучилая цим питанням 4 місяці назад і зараз, пройшовши 4-х місячні стосунки так і не можу відповісти собі на ці питання. Так, це було приємно, пізнавально та корисно, але нащо знову? Любити і бути разом не одне і те саме, а мені не зрозуміло, як мною захоплюються чоловіки.

Ці вічні фрази про те, яка я ідеальна потенційна дружина від тих, кому від цього жодного зиску, може й інші говорять, а я просто не чую? Що вони бачать в мені? Вони навіть не знають, як зі мною добре спати поряд і як я готую, і не бачили, як я танцюю, як змінюється мій погляд, коли мене переповнюють почуття. Чим вони так захоплюються? Це не картинка.

Багато гарних дівчат. «Не одна дівчина на світі» - від цієї фрази немов щось зіщулилося, десь біля горла, як від переляку акуратно збитого вінчиком із здивуванням і притрушеним сумним прийняттям. Все холодне і добре настояне. То чого я, коли повно дівчат?)
Суто риторика. Я знаю купу причин.

От чого я не знаю:
- чим зайнятися до віпасани?
- як пізнати місто якнайкраще?
- до чого призведе наше співжиття з Куцом?
- як допомогти сусідці?
- як пройде віпасана і ким я стану в результаті?
- як облаштувати кімнату?

Деякі відповіді самі прийдуть, знаю.

@темы: роздуми

Шатро

главная