Вчора - на диво хороший день, як не крути. Виявилося, багато де, прямо у центрі зацікавлені у кухарях і Ладо може приїхати працювати до Львову, якщо надумає... Якщо надумає. Я так довго не думала про нього, ми зідзвонювалися, розмовляли, але я не думала про нього, полишила думки про нього, про нас там, у Києві, у маршрутці, де ми востанне поцілувалися перед тим, як він вискочив на зупинку, полишивши мене з майже непідйомним, для тендітної дівчини рюкзаком. І п`ять днів не думала, бо ми вирішили бути окремо і пожити своїм життям, а тут... Поки тільки варіанти, тільки можливості, але мені спекотно тільки від того, що я пишу про це. Ах! - все що я можу ясного на це сказати.
А ще до Львову може приїхати Вітер зі своїми чоловіками. Юху! Оце буде весело знову її, їх побачити. разом дуріти, разом ворожити, практикувати і давати одна одній чарівних пенделів. Мир-мир.
Вчора крутила пої, малювала. Вже щось. Сьогодні трохи пойожилася. Всього потроху, але, здається я нарешті адаптуюся та повертаюся. В будь-якому разі мене більше нічого не непражує і настрій повзе догори. В мене є перспективи. Я навіть подумую вмовити Бороду мені здавати його квартирку, якщо він таки надумає їхати на Шипіт жити, але при умові, що я матиму право привести все до ладу і не буде хламу та його речей в таких катастрофічних кількотях. Звичайно я надто сувора і перфекціоніст, але в цій ситуації всі можуть бути у виграші: я з житлом у ЛЬвові, об яке я «начухаю» руки, а він - з коштами для життя на місці його мрії.
Ще я маю почати танцювати, термінво і грати. Це один з показників мого задоволення життям. Все інше можна заміщати і чередувати, але танці та музика - чіткий показник мого щастя. Це з крові. Якщо я не роблю цього, значить марную свою кров. Навіть звучить страшно та безнадійно.