Це просто мить вибору. Таке враження, ніби зараз вирішилося чи вирішується траекторія мого життя.
Зробити так, як просить мама, чи вчинити правильно. Що це за таке правильно і звідки воно не ясно, десь з глибин мого я. А чи це насправді правильне правильно? Вона стільки для мене за останні місяці зробила, а я... Вибір між мамою і "правильно"... Ні, вибір між мамою і її бажанням догодити В..
Я з важким серцем обрала правильно і тепер назад вже не звернути. Я вже не раз робила як велить внутрішне і в минулому це були зовсім неправильні дії, які перекидали мене далеко вперед, в довгострокове правильно в майбутньому. Часом це був важкий переліт, але ж....
Хочеться уткнутися в чиєсь плече. У мене таке відчуття, ніби я знайшла маму, а тепер втратила. Що може бути гірше? Тільки вічно лишатися дитиною...
Це страшне відчуття, що треба йти, вийти з дому, вийти у світ, увійти в горизонт. Зараз? Я тільки питаю про час, бо вибір, вже зроблений і вибір не лишатися також.
Якась нитка розірвана. Мені страшно, але вибір зроблено, мені хочеться прикритися важливими речима, а краще - важливими людьми, сховатися від миті вибору всередині себе. І це - найважче: обрати маршрут. Якби ж це стосувалося лише мене... Останній місяць вагітності і дитина всередині мене, що стискається в страху перед світом. Я сама, в лоні оселі мого дитинства боюся виходити назовні, виходити у світ, бо що далі? куди далі?
Лишається тільки вибрати час, лишається тільки розвивати чуття (розвивати майже з нуля) і в разі чого в мене є запасний варіант на Полтавщині. Є? Т-ссс. Лишається тільки бігти в горизонт. Я боюся невпоратися, але це правильніше, аніж не робити, краще, аніж переступати через себе.
Іди туди, на зустріч страху. Це божевілля, але це ще один закуток, в якому ховаєтся твоя сила. Іди, бо Червона Шапка заповідала йти страшними шляхами, бо вони найкоротші. Що може бути страшніше, аніж дійти до самого себе одразу і без всяких плутань?
_____________
Куди це мене приведе?
Що це в мене відбере?