Ось і завершився 30-й тиждень моєї вагітності. Я досі майже нічого не писала про це. Здається, зараз саме час.
Вагітність дуже багато всього змінила всередині мого розуму.
укрПо перше: я дуже захотіла дитину. Після майже чотирьохмісячного протесту, спроб перервати можливу вагітність травами та думок про аборт, побачивши крихітне повноцінне тільце, мені відлягло. Про аборт на такому строку я і думати не хотіла, а наступного дня вже радісно прийняла факт майбутнього материнства.
Окрема подяка дівчатам з Ласки, які підтримали мене і дали змогу висловити та виплакати свій страх та біль. Вони стали янголами во плоті для моєї ненародженої крихітки і, можливо, своєю появою вберегли її.
І після цього прийняття почався переламний момент страхів, сумнівів та вагань, бо материнство тільки зараз якось потрохи влягається в моїй голові з моїм стилем життя. Був час синусоїдних стрибків натрою. Так було кілька місяців: я впадала в депресію, вибиралася з неї, жила в ній. Причин було достатньо: я просто випала з життя, нічим не займалася, не працювала, не було з ким спілкуватися, я фактично була по півтижня вдома, як жити далі я собі просто не уявляла, та й гостро бракувало присутності чоловіка. Радувала тільки мама своєю готовністю стати бабусею і радісим, трохи параноїдальним нетерпінням. Доводилося заспокоювати її, казати, що все буде добре і зараз ще нічого не треба робити, відмахуватися від її "а если?".
Нині я навчилася просто проживати ці моменти, провалюватися вних настільки глибоко, наскільки треба, просто плакати, просто бути без настрою. І все проходить саме, просто проходить без самоаналізу та супермедитацій. Я зрозуміла, що для жінки нормально переживати спади та злети і немає жодної потреби вирівнювати себе штучно.
Ще одна радість: мене всі підтримували. Було дуже приємно чути благословіння від знайомих та друзів, навіть незнайомі люди в спілкувані виражали найкраще.
Ситуація досі не особливо змінилася: я не визначилася з житлом, хоча є запасний варіант; я самотня мама; я не працюю і не уявляю, як житиму далі.
Змінилося моє ставлення. Я заспокоїлася. Я зрозуміла друге: все вчасно, все саме так, як треба і світ попіклується про мене. Реально попіклується. Так я зараз живу на допомозі близьких, вдома і це добре, але всі прекрасно розуміють, що це не вічно. Я і не хочу вічно, хочу жити окремо від всіх і виростити свою дитину так, як сама вирішу.
Я нічого нікому не повинна. Я стала недопустимо егоїстичною, розслабленою та лінивою. Моя вагітність стала основним аргументом та виправданням всьому і що найцікавіше, я відчула, що слова "бо я вагітна" можна і треба заміняти при нагоді на "бо я жінка". Кумедно, що при відсутності вагітності до жінки ставляться як до недочоловіка, та й іноді під час...
Я чітко вирішила для себе, що народжуватиму сама вертикально, вдома з мамою. Можливо, під наглядом акушерки, можливо без, але точно ніякого пологового будинку без критичної потреби.
Я просто не вважаю себе хворою/немічною, аби потребувати медичної допомоги в природньому процесі народження. Не являюся рабинею, для яких в древності створили перший такий заклад.
Ще я не надто довіряю лікарям при тому, скільки поганого я чула про пологові віділення і що відчула в холі одного з них.
Я не хочу, щоб хтось втручався без тієї ж критичної потреби в цей сакральний процес.
В кінці кінців у мене є мама, яка двічі пройшла через це і зможе мене направити і підтримати, бо вона-то знає, що жінка народжує сама. Вона, хвала Селені, теж достатньо наслухалася, тож ми просто один раз перемовилися про те, що я народжуватиму з нею вдома і все.
До речі досі не вирішено де та як це буде відбуватися. Мені здається, що часу лишилося менше, аніж думають лікарі, але я просто чекаю, коли дитина заявить своє право на свободу.
В одній з розмов про те, як же я люблю плавати та пірнати, мама несподівано заявила, що народжувати мені в такому разі теж слід у воді. У мене золота мама. Я лише розглядала це як варіант і думала про часкову участь води. Після її слів щось в моїй голові клацнуло і я підозрюю, що пологи можуть пройти поза домом, десь у водоймі, наприклад на морі ))))
Насправді ідея хороша: можна знайти тихе безлюдне місце і нікого не страшити кількагодинними криками, як би то було у нас на квартирі, де живуть квартирантки ) Та й мені насправді комфортно у воді, вона мене вводить в якийсь змінений стан без втрати контакту з цим світом.
Тож, можливо я народжуватиму в море. Сама не вірю, але ця думка хвилююче радістна, вона мене окриляє.
Доводитя відмахуватися від класичних сценаріїв піклування про дитину.
Мама якось заявила, що ми з братом памперсів не носили, нас пеленали та висаджували. Трохи подумавши та почтавши на цю тему (Жизнь без подгузника. Бауэр Ингрид) я подумала спробувати обійтися навіть без пеленання, самим висаджуванням. Такий підхід здається мені абсолютно природнім, можливо не простим, але вартим зусиль.
Про памперси я навіть не думала, просто уявила собі той дискомфорт, який створює ця штука між ніг малюка та рахунок у гривнях до моменту, поки я примушу дитину перейти на горщік.
Кому може сподобатися весь час бути в паркій об`ємній штуці, повній власних виділень, яка тисне на живіт та обмежує рухи ногами?
Мене періодично питають про те, куди я поставлю ліжечко. Я уважно дивлюся на бабусю і питаю: нащо моїй дитині ліжечко? Я не можу донести до неї те, що не хочу розставатися зі своєю крихіткою і буду носити її весь час з собою. Вона не вірить, що дитина спатиме зі мною. Мені ж просто не зрозуміло, навіщо мені відділяти грудну дитину від себе. Мені не вкладається в голові, що я буду десь щось робити, а дитина буде в дерев `яному вольерчику без материнського запаху та серцебиття. Це ж найбільший жах дитини. Та й мені буде добре відчувати її поряд, бути в постійному контакті.
Ще одне важливе, як люди вважають, питання - дитячий одяг. Я досі не особливо розумію, нащо він. Звичайно, якщо лищати дитину, їй знадобиться кутання. У мене будуть моменти відлучки і я, певно, кутатиму дитину у щось тепле, але шапочки, пінеточки, костюмчики.... Я відмахуюся і кажу, що ще надто рано. З часом одяг знадобиться, але не раніше, аніж наступної весни, а може і пізніше. Я хочу, щоб перші місяці дитина була максимально близько до мене.
Те саме - питання каляски. Певно радянській ментальності не доступне поняття слінгу. Без цього вічно носити дитину на руках просто нереально, бо нічого зробити не зможеш. Вже передчуваю контраргумент: ты как цыганка.
Я усміхнуся у відповідь і скажу так бо:
Ще моя дитина не піде в дитячий садочок. Питання незмінне: навіщо моїй дитині це? Я хотіла б виховати її сама, а не здавати кудись як багаж, або кошеня на перетримку. Мама теж категорично проти (я ж казала, що вона - диво). Сказала, що якщо я не матиму змоги, то вона з радістю посидить з малечею. І сказала з виразом "я буду щаслива з нею нянчитися".
Особисто я нічого з садочку не винесла. Абсолютно порожні роки, хоч мене хвалили за талант малювання та хорошу пам"ять. Я була майже весь час сама і було нудно.
Те саме зі школою. Хіба що дитина з якихось причин дуже захоче, в чому я сильно сумніваюся, але не позбавлятиму права пробувати. Я серйозно думаю про домашне самостійне навчання дитини. Я дізналася, що так реально можна, я чула про екстернат і треба буде якось ближче до почитати найсвіжіші закони у сфері освіти. Я ще навіть не знаю, де ми житимемо на той момент. Але цю ланку можна успішно перескочити, не витрачаючи 10 років дитинства на плющення попи за партою.
В 15-18 років я відправлю дитину у світ. В цьому віці хороша мати повинна померти і дитина повиннаа почати жити для себе і пробувати будувати своє життя. Так було в мене і так має бути. Ідеально, якщо це буде подорож, або переїзд. Така собі ініціація нового віку. Це не відміняє поради та допомогу, але переводить мати у стан вільної жінки, а дитину - стадію перед дорослішанням. Так еволюціонують стосунки від залежності та обов"язку до свободи та взаємодопомоги на рівних.
Все спрощує материнство: відсутність зайвих витрат на допоміжні засоби, свободу пересування і можливість розширити рамки стосунків мама-дитина, зробити їх тіснішими та глибшими. Це найголовніш усвідомлення: все, що дитині треба - щаслива любляча мама, уважна до її бажань та потреб. І все.
В цьому мені допомогла мама, тематичні література та відео, молоді мамочки та свідомі зацікавлені люди. Я поглинала все по троху, багато думала, багато слухала себе. Можливо все піде не так, це все ідеальні моделі, але ці висновки роблять мене спокійною та щасливою в очікуванні народження. Все ж вагітність я не планувала і воно як зародилося природно, так і протікатиме у відповідності зі спіралями життя.
І ще одне: вагітність - благословіння. Це прийшло на рівні відчуттів, зсередини. Вона - не випробування, не спосіб мене змінити, чи виправити. Це просто благодать від природи.
_______________________
Вот и подошла к концу 30-я неделя моей беременности. Я до сих пор почти ничего не писала об этом. Кажется, сейчас самое время.
Беременность очень много всего изменила внутри моего ума.
руВо-первых: я очень захотела ребенка. После почти четырех месяцев протеста, попыток прервать возможную беременность травами и мыслей об аборте, увидев крошечное полноценное тельце, мне отлегло. Об аборте на таком сроке я и думать не хотела, а на следующий день уже радостно приняла факт будущего материнства.
Отдельная благодарность девушкам из Ласки, которые поддержали меня и дали возможность выразить и выплакать свой страх и боль. Они стали ангелами во плоти для моей нерожденной крохи и, возможно, своим появлением уберегли ее.
И после этого принятия начался переломный момент страхов, сомнений и колебаний, потому что материнство только сейчас как-то понемногу устаканивается в моей голове рядом с моим стилем жизни. Было время синусоидных прыжков настроения. Так несколько месяцев: я впадала в депрессию, выбиралась из нее, жила в ней. Причин было достаточно: я просто выпала из жизни, ничем не занималась, не работала, не с кем общаться, я фактически была по половину недели дома, как жить дальше я себе просто не представляла, и остро не хватало присутствия мужчины. Радовала только мама своей готовностью стать бабушкой и немного параноидальным нетерпением. Приходилось успокаивать ее, говорить, что все будет хорошо и сейчас еще ничего не надо делать, отмахиваться от ее "а если?".
Сейчас я научилась просто проживать эти моменты, проваливаться в них настолько глубоко, насколько нужно, просто плакать, просто быть без настроения. И все проходит именно, просто проходит без самоанализа и супермедитаций. Я поняла, что для женщины нормально переживать спады и взлеты и нет необходимости выравнивать себя искусственно.
Еще одна радость: меня все поддерживали. Было очень приятно слышать благословение от знакомых и друзей, даже незнакомые люди в общении выражали благостные пожелания .
Ситуация до сих пор не особо изменилась: я не определилась с жильем, хотя есть запасной вариант; я одинокая мама; я не работаю и не представляю, как буду жить дальше.
Изменилось мое отношение. Я успокоилась. Я поняла второй все вовремя, все именно так, как надо и мир позаботится обо мне. Реально позаботится. Так я сейчас живу на помощи близких, дома и это хорошо, но все прекрасно понимают, что это не вечно. Я и не хочу вечно, хочу жить отдельно от всех и вырастить своего ребенка так, как сама решу.
Я ничего никому не должна. Я стала недопустимо эгоистичной, расслабленной и ленивой. Моя беременность стала основным аргументом и оправданием всем и что самое интересное, я почувствовала, что слова "я беременна" можно и нужно заменять при случае на "я женщина". Забавно, что при отсутствии беременности к женщине относятся как к недочоловика, и иногда во время ...
Я четко решила для себя, что буду рожать сама, вертикально, дома с мамой. Возможно, под наблюдением акушерки, возможно без, но точно никакого роддома без критической необходимости.
Я просто не считаю себя больным / немощной, чтобы нуждаться в медицинской помощи в естественном процессе рождения. Я не рабыня, для которых в древности создали первое такое заведение.
Еще не слишком доверяю врачам при том, сколько плохого я слышала о родильные отделения и что почувствовала в холле одного из них.
Я не хочу, чтобы кто-то вмешивался без той же критической потребности в этот сакральный процесс.
В конце концов у меня есть мама, которая дважды прошла через это и сможет меня направить и поддержать, потому что она-то знает, что женщина рожает сама. Она, слава Селене, тоже достаточно наслушалась, поэтому мы просто один раз перемолвились о том, что я буду рожать с ней дома и все.
Кстати до сих пор не решено где как это будет происходить. Мне кажется, что времени осталось меньше, чем думают врачи, но я просто жду, когда ребенок заявит свое право на свободу.
В одном из разговоров о том, как же я люблю плавать и нырять, мама неожиданно заявила, что рожать мне в таком случае тоже следует в воде. У меня золотая мама. Я только рассматривала это как вариант и думала о частичное участие воды. После ее слов в моей голове щелкнуло и я подозреваю, что роды могут пройти вне дома, где-то в водоеме, например на море))))
На самом деле идея хорошая: можно найти тихое безлюдное место и никого не пугать многочасового криками, как бы то было у нас на квартире, где живут квартирантки) Да и мне на самом деле комфортно в воде, она меня вводит в некое измененное состояние сознания без потери контакта с этим миром .
Поэтому, возможно я буду рожать в море. Сама не верю, но эта мысль волнующе радостная и она меня окрыляет.
Приходится отмахиваться от классических сценариев заботы о ребенке.
Мама как-то заявила, что мы с братом памперсов не носили, нас пеленала и высаживали. Немного подумав и почитав на эту тему (Жизнь без подгузники. Бауэр Ингрид) я подумала попробовать обойтись даже без пеленания, самим высаживанием . Такой подход кажется мне абсолютно естественным, возможно не простым, но достойным усилий.
О памперсах я даже не думала, просто представила себе тот дискомфорт, который создает эта штука между ног малыша и счет в гривнах до момента, пока я заставлю ребенка перейти на горшок.
Кому может понравиться все время быть в паркой объемной штуке, полной собственных выделений, которая давит на живот и ограничивает движения ногами?
Меня периодически спрашивают о том, куда я поставлю кроватку. Я внимательно смотрю на бабушку и спрашиваю: зачем моему ребенку кроватка? Я не могу донести до нее, что не хочу расставаться со своей крохой и буду носить ее все время с собой. Она не верит, что ребенок будет спать со мной. Мне же просто не понятно, зачем мне отделять грудного ребенка от себя. Мне не укладывается в голове, что я буду где-то что-то делать, а ребенок будет вольерчике без материнского запаха и сердцебиения. Это же самое ужасное для ребенка. И мне будет хорошо чувствовать ее рядом, быть в постоянном контакте.
Еще один важный, как люди считают, вопрос - детская одежда. Я до сих пор не особо понимаю, зачем он. Конечно, если оставлять ребенка, его нужно будет кутать. У меня будут моменты отлучки и я, вероятно, буду заворачивать ребенка в нечто теплое, но шапочки, пинеточкы, костюмы .... Я отмахиваюсь и говорю, что еще слишком рано. Со временем одежда понадобится, но не раньше, чем следующей весной, а может и позже. Я хочу, чтобы первые месяцы ребенок был максимально близко ко мне.
То же - вопрос каляски. Вероятно советской ментальности недоступно понятие слинга. Без этого вечно носить ребенка на руках просто нереально, потому что ничего сделать не сможешь. Уже предчувствую контраргумент: ты как цыганка.
Я улыбнусь в ответ и скажу так же:
Еще мой ребенок не пойдет в детский сад. Вопрос неизменен: зачем моему ребенку это? Я хотела бы воспитать его сам, а не сдавать куда как багаж или котенка на передержку. Мама тоже категорически против (я же говорила, что она - чудо). Сказала, что если у меня не будет возможности, то она с радостью посидит с малышом. И сказала с выражением "я буду счастлива с ним нянчиться".
Лично я ничего с садик не вынесла. Абсолютно пустые годы, хотя меня хвалили за талант рисования и хорошую память. Я была почти все время одна и было скучно.
То же со школой. Разве что ребенок по каким-то причинам очень захочет (в чем я сильно сомневаюсь) но не лишу его права пробовать. Я серьезно думаю про домашнее самостоятельное обучение ребенка. Я узнала, что так реально можно, я слышала об экстернате и надо будет как-то ближе к почитать свежие законы в сфере образования. Я еще даже не знаю, где мы будем жить на тот момент. Но это звено можно успешно перескочить, не тратя 10 лет детства на просиживание попы за партой.
В 15-18 лет я отправлю ребенка в мир. В этом возрасте хорошая мать должна умереть и ребенок - начать жить для себя и пробовать строить свою жизнь. Так было у меня и так должно быть. Идеально, если это будет путешествие, или переезд. Некая инициация нового века. Это не отменяет советы и помощь, но переводит мать в состояние свободной женщины, а ребенка - стадию перед взрослением. Так эволюционируют отношения от зависимости и обязанности к свободе и взаимопомощи на равных.
Все это упрощает материнство: отсутствие лишних расходов на вспомогательные средства, свободу передвижения и возможность расширить рамки отношений мама-ребенок, сделать их более тесными и глубокими. Это самое главное осознание все, что ребенку надо - счастливая любящая мама, внимательная к его желаниям и потребностям. И все.
В этом мне помогли мама, личный жизненный опыт, тематические литература и видео, молодые мамочки и сознательные заинтересованные люди. Я поглощала все по чуть-чуть, много думала, много слушала себя. Я не посещала никаких курсов и школ.
Возможно все пойдет не так, это все идеальные модели, но эти выводы делают меня спокойной и счастливой в ожидании рождения. Все же беременность я не планировала и оно как зародилась естественно, так и протекать в соответствии со спиралями жизни.
Беременность - благословение </ b>. Это пришло на уровне ощущений, изнутри. Она - не испытание, не способ меня изменить, или исправить. Это просто благодать от природы.
Вагітність дуже багато всього змінила всередині мого розуму.
укрПо перше: я дуже захотіла дитину. Після майже чотирьохмісячного протесту, спроб перервати можливу вагітність травами та думок про аборт, побачивши крихітне повноцінне тільце, мені відлягло. Про аборт на такому строку я і думати не хотіла, а наступного дня вже радісно прийняла факт майбутнього материнства.
Окрема подяка дівчатам з Ласки, які підтримали мене і дали змогу висловити та виплакати свій страх та біль. Вони стали янголами во плоті для моєї ненародженої крихітки і, можливо, своєю появою вберегли її.
І після цього прийняття почався переламний момент страхів, сумнівів та вагань, бо материнство тільки зараз якось потрохи влягається в моїй голові з моїм стилем життя. Був час синусоїдних стрибків натрою. Так було кілька місяців: я впадала в депресію, вибиралася з неї, жила в ній. Причин було достатньо: я просто випала з життя, нічим не займалася, не працювала, не було з ким спілкуватися, я фактично була по півтижня вдома, як жити далі я собі просто не уявляла, та й гостро бракувало присутності чоловіка. Радувала тільки мама своєю готовністю стати бабусею і радісим, трохи параноїдальним нетерпінням. Доводилося заспокоювати її, казати, що все буде добре і зараз ще нічого не треба робити, відмахуватися від її "а если?".
Нині я навчилася просто проживати ці моменти, провалюватися вних настільки глибоко, наскільки треба, просто плакати, просто бути без настрою. І все проходить саме, просто проходить без самоаналізу та супермедитацій. Я зрозуміла, що для жінки нормально переживати спади та злети і немає жодної потреби вирівнювати себе штучно.
Ще одна радість: мене всі підтримували. Було дуже приємно чути благословіння від знайомих та друзів, навіть незнайомі люди в спілкувані виражали найкраще.
Ситуація досі не особливо змінилася: я не визначилася з житлом, хоча є запасний варіант; я самотня мама; я не працюю і не уявляю, як житиму далі.
Змінилося моє ставлення. Я заспокоїлася. Я зрозуміла друге: все вчасно, все саме так, як треба і світ попіклується про мене. Реально попіклується. Так я зараз живу на допомозі близьких, вдома і це добре, але всі прекрасно розуміють, що це не вічно. Я і не хочу вічно, хочу жити окремо від всіх і виростити свою дитину так, як сама вирішу.
Я нічого нікому не повинна. Я стала недопустимо егоїстичною, розслабленою та лінивою. Моя вагітність стала основним аргументом та виправданням всьому і що найцікавіше, я відчула, що слова "бо я вагітна" можна і треба заміняти при нагоді на "бо я жінка". Кумедно, що при відсутності вагітності до жінки ставляться як до недочоловіка, та й іноді під час...
Я чітко вирішила для себе, що народжуватиму сама вертикально, вдома з мамою. Можливо, під наглядом акушерки, можливо без, але точно ніякого пологового будинку без критичної потреби.
Я просто не вважаю себе хворою/немічною, аби потребувати медичної допомоги в природньому процесі народження. Не являюся рабинею, для яких в древності створили перший такий заклад.
Ще я не надто довіряю лікарям при тому, скільки поганого я чула про пологові віділення і що відчула в холі одного з них.
Я не хочу, щоб хтось втручався без тієї ж критичної потреби в цей сакральний процес.
В кінці кінців у мене є мама, яка двічі пройшла через це і зможе мене направити і підтримати, бо вона-то знає, що жінка народжує сама. Вона, хвала Селені, теж достатньо наслухалася, тож ми просто один раз перемовилися про те, що я народжуватиму з нею вдома і все.
До речі досі не вирішено де та як це буде відбуватися. Мені здається, що часу лишилося менше, аніж думають лікарі, але я просто чекаю, коли дитина заявить своє право на свободу.
В одній з розмов про те, як же я люблю плавати та пірнати, мама несподівано заявила, що народжувати мені в такому разі теж слід у воді. У мене золота мама. Я лише розглядала це як варіант і думала про часкову участь води. Після її слів щось в моїй голові клацнуло і я підозрюю, що пологи можуть пройти поза домом, десь у водоймі, наприклад на морі ))))
Насправді ідея хороша: можна знайти тихе безлюдне місце і нікого не страшити кількагодинними криками, як би то було у нас на квартирі, де живуть квартирантки ) Та й мені насправді комфортно у воді, вона мене вводить в якийсь змінений стан без втрати контакту з цим світом.
Тож, можливо я народжуватиму в море. Сама не вірю, але ця думка хвилююче радістна, вона мене окриляє.
Доводитя відмахуватися від класичних сценаріїв піклування про дитину.
Мама якось заявила, що ми з братом памперсів не носили, нас пеленали та висаджували. Трохи подумавши та почтавши на цю тему (Жизнь без подгузника. Бауэр Ингрид) я подумала спробувати обійтися навіть без пеленання, самим висаджуванням. Такий підхід здається мені абсолютно природнім, можливо не простим, але вартим зусиль.
Про памперси я навіть не думала, просто уявила собі той дискомфорт, який створює ця штука між ніг малюка та рахунок у гривнях до моменту, поки я примушу дитину перейти на горщік.
Кому може сподобатися весь час бути в паркій об`ємній штуці, повній власних виділень, яка тисне на живіт та обмежує рухи ногами?
Мене періодично питають про те, куди я поставлю ліжечко. Я уважно дивлюся на бабусю і питаю: нащо моїй дитині ліжечко? Я не можу донести до неї те, що не хочу розставатися зі своєю крихіткою і буду носити її весь час з собою. Вона не вірить, що дитина спатиме зі мною. Мені ж просто не зрозуміло, навіщо мені відділяти грудну дитину від себе. Мені не вкладається в голові, що я буду десь щось робити, а дитина буде в дерев `яному вольерчику без материнського запаху та серцебиття. Це ж найбільший жах дитини. Та й мені буде добре відчувати її поряд, бути в постійному контакті.
Ще одне важливе, як люди вважають, питання - дитячий одяг. Я досі не особливо розумію, нащо він. Звичайно, якщо лищати дитину, їй знадобиться кутання. У мене будуть моменти відлучки і я, певно, кутатиму дитину у щось тепле, але шапочки, пінеточки, костюмчики.... Я відмахуюся і кажу, що ще надто рано. З часом одяг знадобиться, але не раніше, аніж наступної весни, а може і пізніше. Я хочу, щоб перші місяці дитина була максимально близько до мене.
Те саме - питання каляски. Певно радянській ментальності не доступне поняття слінгу. Без цього вічно носити дитину на руках просто нереально, бо нічого зробити не зможеш. Вже передчуваю контраргумент: ты как цыганка.
Я усміхнуся у відповідь і скажу так бо:
Ще моя дитина не піде в дитячий садочок. Питання незмінне: навіщо моїй дитині це? Я хотіла б виховати її сама, а не здавати кудись як багаж, або кошеня на перетримку. Мама теж категорично проти (я ж казала, що вона - диво). Сказала, що якщо я не матиму змоги, то вона з радістю посидить з малечею. І сказала з виразом "я буду щаслива з нею нянчитися".
Особисто я нічого з садочку не винесла. Абсолютно порожні роки, хоч мене хвалили за талант малювання та хорошу пам"ять. Я була майже весь час сама і було нудно.
Те саме зі школою. Хіба що дитина з якихось причин дуже захоче, в чому я сильно сумніваюся, але не позбавлятиму права пробувати. Я серйозно думаю про домашне самостійне навчання дитини. Я дізналася, що так реально можна, я чула про екстернат і треба буде якось ближче до почитати найсвіжіші закони у сфері освіти. Я ще навіть не знаю, де ми житимемо на той момент. Але цю ланку можна успішно перескочити, не витрачаючи 10 років дитинства на плющення попи за партою.
В 15-18 років я відправлю дитину у світ. В цьому віці хороша мати повинна померти і дитина повиннаа почати жити для себе і пробувати будувати своє життя. Так було в мене і так має бути. Ідеально, якщо це буде подорож, або переїзд. Така собі ініціація нового віку. Це не відміняє поради та допомогу, але переводить мати у стан вільної жінки, а дитину - стадію перед дорослішанням. Так еволюціонують стосунки від залежності та обов"язку до свободи та взаємодопомоги на рівних.
Все спрощує материнство: відсутність зайвих витрат на допоміжні засоби, свободу пересування і можливість розширити рамки стосунків мама-дитина, зробити їх тіснішими та глибшими. Це найголовніш усвідомлення: все, що дитині треба - щаслива любляча мама, уважна до її бажань та потреб. І все.
В цьому мені допомогла мама, тематичні література та відео, молоді мамочки та свідомі зацікавлені люди. Я поглинала все по троху, багато думала, багато слухала себе. Можливо все піде не так, це все ідеальні моделі, але ці висновки роблять мене спокійною та щасливою в очікуванні народження. Все ж вагітність я не планувала і воно як зародилося природно, так і протікатиме у відповідності зі спіралями життя.
І ще одне: вагітність - благословіння. Це прийшло на рівні відчуттів, зсередини. Вона - не випробування, не спосіб мене змінити, чи виправити. Це просто благодать від природи.
_______________________
Вот и подошла к концу 30-я неделя моей беременности. Я до сих пор почти ничего не писала об этом. Кажется, сейчас самое время.
Беременность очень много всего изменила внутри моего ума.
руВо-первых: я очень захотела ребенка. После почти четырех месяцев протеста, попыток прервать возможную беременность травами и мыслей об аборте, увидев крошечное полноценное тельце, мне отлегло. Об аборте на таком сроке я и думать не хотела, а на следующий день уже радостно приняла факт будущего материнства.
Отдельная благодарность девушкам из Ласки, которые поддержали меня и дали возможность выразить и выплакать свой страх и боль. Они стали ангелами во плоти для моей нерожденной крохи и, возможно, своим появлением уберегли ее.
И после этого принятия начался переломный момент страхов, сомнений и колебаний, потому что материнство только сейчас как-то понемногу устаканивается в моей голове рядом с моим стилем жизни. Было время синусоидных прыжков настроения. Так несколько месяцев: я впадала в депрессию, выбиралась из нее, жила в ней. Причин было достаточно: я просто выпала из жизни, ничем не занималась, не работала, не с кем общаться, я фактически была по половину недели дома, как жить дальше я себе просто не представляла, и остро не хватало присутствия мужчины. Радовала только мама своей готовностью стать бабушкой и немного параноидальным нетерпением. Приходилось успокаивать ее, говорить, что все будет хорошо и сейчас еще ничего не надо делать, отмахиваться от ее "а если?".
Сейчас я научилась просто проживать эти моменты, проваливаться в них настолько глубоко, насколько нужно, просто плакать, просто быть без настроения. И все проходит именно, просто проходит без самоанализа и супермедитаций. Я поняла, что для женщины нормально переживать спады и взлеты и нет необходимости выравнивать себя искусственно.
Еще одна радость: меня все поддерживали. Было очень приятно слышать благословение от знакомых и друзей, даже незнакомые люди в общении выражали благостные пожелания .
Ситуация до сих пор не особо изменилась: я не определилась с жильем, хотя есть запасной вариант; я одинокая мама; я не работаю и не представляю, как буду жить дальше.
Изменилось мое отношение. Я успокоилась. Я поняла второй все вовремя, все именно так, как надо и мир позаботится обо мне. Реально позаботится. Так я сейчас живу на помощи близких, дома и это хорошо, но все прекрасно понимают, что это не вечно. Я и не хочу вечно, хочу жить отдельно от всех и вырастить своего ребенка так, как сама решу.
Я ничего никому не должна. Я стала недопустимо эгоистичной, расслабленной и ленивой. Моя беременность стала основным аргументом и оправданием всем и что самое интересное, я почувствовала, что слова "я беременна" можно и нужно заменять при случае на "я женщина". Забавно, что при отсутствии беременности к женщине относятся как к недочоловика, и иногда во время ...
Я четко решила для себя, что буду рожать сама, вертикально, дома с мамой. Возможно, под наблюдением акушерки, возможно без, но точно никакого роддома без критической необходимости.
Я просто не считаю себя больным / немощной, чтобы нуждаться в медицинской помощи в естественном процессе рождения. Я не рабыня, для которых в древности создали первое такое заведение.
Еще не слишком доверяю врачам при том, сколько плохого я слышала о родильные отделения и что почувствовала в холле одного из них.
Я не хочу, чтобы кто-то вмешивался без той же критической потребности в этот сакральный процесс.
В конце концов у меня есть мама, которая дважды прошла через это и сможет меня направить и поддержать, потому что она-то знает, что женщина рожает сама. Она, слава Селене, тоже достаточно наслушалась, поэтому мы просто один раз перемолвились о том, что я буду рожать с ней дома и все.
Кстати до сих пор не решено где как это будет происходить. Мне кажется, что времени осталось меньше, чем думают врачи, но я просто жду, когда ребенок заявит свое право на свободу.
В одном из разговоров о том, как же я люблю плавать и нырять, мама неожиданно заявила, что рожать мне в таком случае тоже следует в воде. У меня золотая мама. Я только рассматривала это как вариант и думала о частичное участие воды. После ее слов в моей голове щелкнуло и я подозреваю, что роды могут пройти вне дома, где-то в водоеме, например на море))))
На самом деле идея хорошая: можно найти тихое безлюдное место и никого не пугать многочасового криками, как бы то было у нас на квартире, где живут квартирантки) Да и мне на самом деле комфортно в воде, она меня вводит в некое измененное состояние сознания без потери контакта с этим миром .
Поэтому, возможно я буду рожать в море. Сама не верю, но эта мысль волнующе радостная и она меня окрыляет.
Приходится отмахиваться от классических сценариев заботы о ребенке.
Мама как-то заявила, что мы с братом памперсов не носили, нас пеленала и высаживали. Немного подумав и почитав на эту тему (Жизнь без подгузники. Бауэр Ингрид) я подумала попробовать обойтись даже без пеленания, самим высаживанием . Такой подход кажется мне абсолютно естественным, возможно не простым, но достойным усилий.
О памперсах я даже не думала, просто представила себе тот дискомфорт, который создает эта штука между ног малыша и счет в гривнах до момента, пока я заставлю ребенка перейти на горшок.
Кому может понравиться все время быть в паркой объемной штуке, полной собственных выделений, которая давит на живот и ограничивает движения ногами?
Меня периодически спрашивают о том, куда я поставлю кроватку. Я внимательно смотрю на бабушку и спрашиваю: зачем моему ребенку кроватка? Я не могу донести до нее, что не хочу расставаться со своей крохой и буду носить ее все время с собой. Она не верит, что ребенок будет спать со мной. Мне же просто не понятно, зачем мне отделять грудного ребенка от себя. Мне не укладывается в голове, что я буду где-то что-то делать, а ребенок будет вольерчике без материнского запаха и сердцебиения. Это же самое ужасное для ребенка. И мне будет хорошо чувствовать ее рядом, быть в постоянном контакте.
Еще один важный, как люди считают, вопрос - детская одежда. Я до сих пор не особо понимаю, зачем он. Конечно, если оставлять ребенка, его нужно будет кутать. У меня будут моменты отлучки и я, вероятно, буду заворачивать ребенка в нечто теплое, но шапочки, пинеточкы, костюмы .... Я отмахиваюсь и говорю, что еще слишком рано. Со временем одежда понадобится, но не раньше, чем следующей весной, а может и позже. Я хочу, чтобы первые месяцы ребенок был максимально близко ко мне.
То же - вопрос каляски. Вероятно советской ментальности недоступно понятие слинга. Без этого вечно носить ребенка на руках просто нереально, потому что ничего сделать не сможешь. Уже предчувствую контраргумент: ты как цыганка.
Я улыбнусь в ответ и скажу так же:
Еще мой ребенок не пойдет в детский сад. Вопрос неизменен: зачем моему ребенку это? Я хотела бы воспитать его сам, а не сдавать куда как багаж или котенка на передержку. Мама тоже категорически против (я же говорила, что она - чудо). Сказала, что если у меня не будет возможности, то она с радостью посидит с малышом. И сказала с выражением "я буду счастлива с ним нянчиться".
Лично я ничего с садик не вынесла. Абсолютно пустые годы, хотя меня хвалили за талант рисования и хорошую память. Я была почти все время одна и было скучно.
То же со школой. Разве что ребенок по каким-то причинам очень захочет (в чем я сильно сомневаюсь) но не лишу его права пробовать. Я серьезно думаю про домашнее самостоятельное обучение ребенка. Я узнала, что так реально можно, я слышала об экстернате и надо будет как-то ближе к почитать свежие законы в сфере образования. Я еще даже не знаю, где мы будем жить на тот момент. Но это звено можно успешно перескочить, не тратя 10 лет детства на просиживание попы за партой.
В 15-18 лет я отправлю ребенка в мир. В этом возрасте хорошая мать должна умереть и ребенок - начать жить для себя и пробовать строить свою жизнь. Так было у меня и так должно быть. Идеально, если это будет путешествие, или переезд. Некая инициация нового века. Это не отменяет советы и помощь, но переводит мать в состояние свободной женщины, а ребенка - стадию перед взрослением. Так эволюционируют отношения от зависимости и обязанности к свободе и взаимопомощи на равных.
Все это упрощает материнство: отсутствие лишних расходов на вспомогательные средства, свободу передвижения и возможность расширить рамки отношений мама-ребенок, сделать их более тесными и глубокими. Это самое главное осознание все, что ребенку надо - счастливая любящая мама, внимательная к его желаниям и потребностям. И все.
В этом мне помогли мама, личный жизненный опыт, тематические литература и видео, молодые мамочки и сознательные заинтересованные люди. Я поглощала все по чуть-чуть, много думала, много слушала себя. Я не посещала никаких курсов и школ.
Возможно все пойдет не так, это все идеальные модели, но эти выводы делают меня спокойной и счастливой в ожидании рождения. Все же беременность я не планировала и оно как зародилась естественно, так и протекать в соответствии со спиралями жизни.
Беременность - благословение </ b>. Это пришло на уровне ощущений, изнутри. Она - не испытание, не способ меня изменить, или исправить. Это просто благодать от природы.
@темы: материнство