Дихати було важко. Він насилу доплівся до квартири і тепер тримався з останніх сил, аби не відключитися, поки Анна-Люсія відмикала замок. Сонце вдарило в обличчя, коли двері прочинилися і він запізніло закрив очі. У квартирі, скоріш за все, було спекотно, але він нічого не відчував, окрім холоду, що розходився хвилями від кожного поруху.
Люцій увійшов і привалився до стіни. Серце шалено калаталося в грудях.
- я... у... ванну. - із зусиллям витиснув із себе і поплівся до ванної. Довелося зробити над собою величезне зусилля і не лягти прямо так у одязі разом з усіма цінностями.
Тіло здригнулося від гарячої води, але одразу заспокоїлося. Хотілося спати, але цього він дозволти собі ніяк не міг. Треба було триматися, поки не прийшло рішення, поки не стало ясно.
Він йшов вулицею. Поряд йшла жінка. Вона раптом зупинилася, перегородивши йому дорогу, і уважно подивилася на його. Вона показала йому дипломат і сказала, що в йому все, що йому знадобиться.
- Томас, - промовила вона, - ми розраховуємо на твою співпрацю.
Люцій помітив, що ніхто на цій людній вулиці на них не звертає уваги.
- Вони - проекції. Я навмистно запросила тебе сюди, щоб нам не заважили. - вона ще раз на нього подивилася. - Часу достатньо, для тебе навіть забагато.
Люцій нарешті взяв дипломат у руки і відкрив його. Всередині були контейнери з ампулами.
- Я сам виходитиму на зв`язок, - сказав він, закривши дипломат. Жінка схвально кивнула. Вона сиділа напроти за столиком і пила каву. Люцій оглянув зал ресторану і підкликав офіціанта. Кельнер миттево опинився коло них. Він простягнув меню. Люцій взяв книгу, але відчув на руках щось липке. Він струсив з долоні янтарний сік персику. Хтось засміявся і сказав, що він весь заляпався. Люцій засміявся у відповідь і витер краплі об сарветку. Він зробив змовлення і офіціант одразу поставив ароматну рибу запечену з овочами перед ним на стіл.
- Покваптесь зі стравою, - промовив офіціант. - У вас мало часу.
Люцій глянув у бік виходу, але офіціант промовив «Позаду». З краю площадки було видно велику частину міста, що стрімко наповнювалося темною водою. Це не надто лякало, але юнак, не відкладаючи, прийнявся за розкішну на смак страву. Коли він скінчив, вода майже вже вкрила більшість будинків і підступалася до краю залу ресторану. Люцій підвівся і засунув у рюкзак за плечима контейнери з ампулами. Щось мало бути ще. Вода вже підступила до ніг, коли він дістав пропуски та картки. Він кинув порожній дипломат під ноги і подивився на море, що насувало. Бігти було нікуди і він стрибнув на зустріч хвилям.
Вода навколо вирувала і пінилася і він був лише безсилим тілом в потоці, що затягував його кудись у безвість. Щось трусонуло, його несподівано вирвало з потоку і понесло на зустріч блідому світлу. Він зібрався і різко штовхнув себе вперед.
Він лежав у ванній і хтось тримав його під руки. Анна-Люсія стояла поряд і щось говорила. Думки губилися, але він розумів, що ця крихітка вдруге його врятувала.
- Оуууу. - почувся голос. Заспаний голос видав спокійне "Це - Кирил і тримає мене". - Варто було на тиждень поїхати, як ти загуляв.
Люцій увійшов і привалився до стіни. Серце шалено калаталося в грудях.
- я... у... ванну. - із зусиллям витиснув із себе і поплівся до ванної. Довелося зробити над собою величезне зусилля і не лягти прямо так у одязі разом з усіма цінностями.
Тіло здригнулося від гарячої води, але одразу заспокоїлося. Хотілося спати, але цього він дозволти собі ніяк не міг. Треба було триматися, поки не прийшло рішення, поки не стало ясно.
Він йшов вулицею. Поряд йшла жінка. Вона раптом зупинилася, перегородивши йому дорогу, і уважно подивилася на його. Вона показала йому дипломат і сказала, що в йому все, що йому знадобиться.
- Томас, - промовила вона, - ми розраховуємо на твою співпрацю.
Люцій помітив, що ніхто на цій людній вулиці на них не звертає уваги.
- Вони - проекції. Я навмистно запросила тебе сюди, щоб нам не заважили. - вона ще раз на нього подивилася. - Часу достатньо, для тебе навіть забагато.
Люцій нарешті взяв дипломат у руки і відкрив його. Всередині були контейнери з ампулами.
- Я сам виходитиму на зв`язок, - сказав він, закривши дипломат. Жінка схвально кивнула. Вона сиділа напроти за столиком і пила каву. Люцій оглянув зал ресторану і підкликав офіціанта. Кельнер миттево опинився коло них. Він простягнув меню. Люцій взяв книгу, але відчув на руках щось липке. Він струсив з долоні янтарний сік персику. Хтось засміявся і сказав, що він весь заляпався. Люцій засміявся у відповідь і витер краплі об сарветку. Він зробив змовлення і офіціант одразу поставив ароматну рибу запечену з овочами перед ним на стіл.
- Покваптесь зі стравою, - промовив офіціант. - У вас мало часу.
Люцій глянув у бік виходу, але офіціант промовив «Позаду». З краю площадки було видно велику частину міста, що стрімко наповнювалося темною водою. Це не надто лякало, але юнак, не відкладаючи, прийнявся за розкішну на смак страву. Коли він скінчив, вода майже вже вкрила більшість будинків і підступалася до краю залу ресторану. Люцій підвівся і засунув у рюкзак за плечима контейнери з ампулами. Щось мало бути ще. Вода вже підступила до ніг, коли він дістав пропуски та картки. Він кинув порожній дипломат під ноги і подивився на море, що насувало. Бігти було нікуди і він стрибнув на зустріч хвилям.
Вода навколо вирувала і пінилася і він був лише безсилим тілом в потоці, що затягував його кудись у безвість. Щось трусонуло, його несподівано вирвало з потоку і понесло на зустріч блідому світлу. Він зібрався і різко штовхнув себе вперед.
Він лежав у ванній і хтось тримав його під руки. Анна-Люсія стояла поряд і щось говорила. Думки губилися, але він розумів, що ця крихітка вдруге його врятувала.
- Оуууу. - почувся голос. Заспаний голос видав спокійне "Це - Кирил і тримає мене". - Варто було на тиждень поїхати, як ти загуляв.