Анна-Люсія сиділа в парку. Був кінець травня, дерева шепотіли щось своїми смарагдовими кронами, від чого в голові ставало зовсім порожньо і шум міста відступан на задній ледь помітний план. Було спекотно і так солодко. Дівчина дозволила собі відкинутися на спинку лавки від чого її молоде тіло під легким сарафаном набуло особливої звабливості.
Про цю звабливість вона підозрювала, але теж десь на перефирії, поки не відчула збудження. Воно було подібне тремтінню гарячого повітря на горизонті, між складками якого проступають охристі сполохи розпеченої жаги. Збудження було десь на горизонті її свідомості, тоді ближче і ближче, поки не стало зовсім поряд і не почало пульсувати в такт серця. Не її серця. І збудження було не її, але вона явно була його причиною і потенційним об`єктом. Це дратувало. На порятунок з глибин свідомості виринув внутрішній діалог і почав нашіптувати: «Це не до тебе. Не надумуй. Чим ти можеш зацікавити...».
Анна-Люсія не вступила в безглуздий діалог і відправила набридливого балабола назад на дно свідомості. Вона повільно піднялася з приємного стану медузи і глянула в напрямі джерела сигналу. Накрило гарячою хвилею, від якої стало душно і захотілося відкинутися назад, ніби нічого і не було. Пізно. Юнак напроти помітив її і вона відчула його готовність йти в наступ.
Анна-Люсія затримала дихання і сконцентрувалася на відчуттях власного тіла. Вдих. Голова світлішає, прохолода від маківки огортає все тіло. Видих. Кокон кристалізується і чужі відчуття та бажання відступають геть. Знову тільки вона.
- Вам зле? - він підвівся з лавки і в один крок опинився зовсім поряд. Молодий, десь до тридцяти, статний, добре вдягнутий, чорнявий, вже засмаглий, від чого його сірі очі ще пронизливіше виділялися на обличчі. Впевненне підборіддя, трохи монгольські вилиці, хитрі сірі очі.
«О! Знав би ти наскільки і через кого.»
Але сіроокий молодик не чекаючи на відповідь, торкнувся її чола прохолодними кінчиками пальців. Тілом пройшла крижана хвиля, але кокон чудово тримався і більше нічого не пропустив всередину. Анна-Люсія відсунулася в бік.
- Що ви робите? - зімітувала вона тихе обурення та легке зніяковіння пуританки. Нічого що пуританки не дозволяють собі легких барвистах сарафанів і не розвалюються в парку на лавці посеред міста. Це була ідеальна суміш для досвідченого ловеласа, що стояв перед нею. З одного боку відступ та захист, а з другого - визнання його першої перемоги.
Анна-Люсія любила погратися в котика та мишку. Сьогодні їй було лінь гратися в котика.
- Вибачте за мою нетактовність, - Ловелас сів поряд. Навіть з-під кокону Анна-Люсія відчувала наскільки йому подобалася така нетактовність. - Ви така прекрасна відпочівали в тіні, а потім підняли голову і мені на мить здалося, що ви втратите свідомість.
Його засмаглі міцні руки підхоплюють її непритомну і ... Дівчина прогнала з голови липку, як розплавлена жуйка фантазію, не вдаючись чия вона.
- Так спекотно. - прошепотіла вона і послала йому усмішкою прощення. І крапельку прохання. Самим нахилом голови, звівши очі в далечінь. «Спека - не ваша провина, але ви можете мене врятувати. Якщо хочете»
Звичайно, він хотів.
Якби вона була кішкою, то все б закінчилося вже сьогодні, можливо навіть до заходу сонця, аби опісля заснути у власному ліжку і прокинутися самій. Анна-Люсія любила прокидатися сама.
Але цього разу вона була мишкою і квапитися не збиралася, тому після легкої прогулянки вони сиділи в рятівній прохолоді кафе. Його звали Антуан і він не звик квапитися ні з кавою глясе, яку він пив дуже повільно, смакуючи кожен ковток, а ні з жінками. Вона це бачила і їй це подобалося. Не було потреби підтримувати його інтерес і охолоджувати пристрасті. Можна було просто їсти ніжне вешкове морозиво і бути милою мовчазною мишкою, яка в якусь мить глянула на годинник і округлила очі від здивування.
Він посадив її на маршрутку і обіцяв подзвонити. Дзвонити він збирався вже цієї ночі.
Майже одразу Анна-Люсія відчула, що щось не так. На контрасті після спілкування із звабливим Антуаном це відчувалося аж надто гостро. Бажання тікати з маршрутки не було, натомість треба було терміново щось зробити, рухатися вперед і дуже швидко. Вона роззирнулася маршруткою і помітила спереду знайому потилицю. Люцій. Вона перескочила на сидіння перед ним і зазирнула йому в обличчя, а насправді - трохи відсунула пелюстку кокону і краєм свідомості всередину нього. Вона мало не закричала і не сіпанулася назад, накинувши на себе всі можливі щити, кокони та блоки. Всередині Люція був паралізуючий холод. Вірніше це він був "там". Замість того, щоб тікати та захищатися вона на останньому диханні схопила ту обморожену примару, що стала Люцієм і вирвала за собою у реальність.
Люцій глянув на неї напівсвідомо, але вона знала, що він тут. Анна-Люсія притислася головою до скла і з насолодою вдихнула застійне густе від пекельної спеки повітря маршрутки.
- - З поверненням, Люцію! Ходімо зі мною. - сказала вона спокійно і відчула його мовчазну згоду.
На щастя її дім був поряд із зупинкою. На щастя він зміг дійти сам.
Про цю звабливість вона підозрювала, але теж десь на перефирії, поки не відчула збудження. Воно було подібне тремтінню гарячого повітря на горизонті, між складками якого проступають охристі сполохи розпеченої жаги. Збудження було десь на горизонті її свідомості, тоді ближче і ближче, поки не стало зовсім поряд і не почало пульсувати в такт серця. Не її серця. І збудження було не її, але вона явно була його причиною і потенційним об`єктом. Це дратувало. На порятунок з глибин свідомості виринув внутрішній діалог і почав нашіптувати: «Це не до тебе. Не надумуй. Чим ти можеш зацікавити...».
Анна-Люсія не вступила в безглуздий діалог і відправила набридливого балабола назад на дно свідомості. Вона повільно піднялася з приємного стану медузи і глянула в напрямі джерела сигналу. Накрило гарячою хвилею, від якої стало душно і захотілося відкинутися назад, ніби нічого і не було. Пізно. Юнак напроти помітив її і вона відчула його готовність йти в наступ.
Анна-Люсія затримала дихання і сконцентрувалася на відчуттях власного тіла. Вдих. Голова світлішає, прохолода від маківки огортає все тіло. Видих. Кокон кристалізується і чужі відчуття та бажання відступають геть. Знову тільки вона.
- Вам зле? - він підвівся з лавки і в один крок опинився зовсім поряд. Молодий, десь до тридцяти, статний, добре вдягнутий, чорнявий, вже засмаглий, від чого його сірі очі ще пронизливіше виділялися на обличчі. Впевненне підборіддя, трохи монгольські вилиці, хитрі сірі очі.
«О! Знав би ти наскільки і через кого.»
Але сіроокий молодик не чекаючи на відповідь, торкнувся її чола прохолодними кінчиками пальців. Тілом пройшла крижана хвиля, але кокон чудово тримався і більше нічого не пропустив всередину. Анна-Люсія відсунулася в бік.
- Що ви робите? - зімітувала вона тихе обурення та легке зніяковіння пуританки. Нічого що пуританки не дозволяють собі легких барвистах сарафанів і не розвалюються в парку на лавці посеред міста. Це була ідеальна суміш для досвідченого ловеласа, що стояв перед нею. З одного боку відступ та захист, а з другого - визнання його першої перемоги.
Анна-Люсія любила погратися в котика та мишку. Сьогодні їй було лінь гратися в котика.
- Вибачте за мою нетактовність, - Ловелас сів поряд. Навіть з-під кокону Анна-Люсія відчувала наскільки йому подобалася така нетактовність. - Ви така прекрасна відпочівали в тіні, а потім підняли голову і мені на мить здалося, що ви втратите свідомість.
Його засмаглі міцні руки підхоплюють її непритомну і ... Дівчина прогнала з голови липку, як розплавлена жуйка фантазію, не вдаючись чия вона.
- Так спекотно. - прошепотіла вона і послала йому усмішкою прощення. І крапельку прохання. Самим нахилом голови, звівши очі в далечінь. «Спека - не ваша провина, але ви можете мене врятувати. Якщо хочете»
Звичайно, він хотів.
Якби вона була кішкою, то все б закінчилося вже сьогодні, можливо навіть до заходу сонця, аби опісля заснути у власному ліжку і прокинутися самій. Анна-Люсія любила прокидатися сама.
Але цього разу вона була мишкою і квапитися не збиралася, тому після легкої прогулянки вони сиділи в рятівній прохолоді кафе. Його звали Антуан і він не звик квапитися ні з кавою глясе, яку він пив дуже повільно, смакуючи кожен ковток, а ні з жінками. Вона це бачила і їй це подобалося. Не було потреби підтримувати його інтерес і охолоджувати пристрасті. Можна було просто їсти ніжне вешкове морозиво і бути милою мовчазною мишкою, яка в якусь мить глянула на годинник і округлила очі від здивування.
Він посадив її на маршрутку і обіцяв подзвонити. Дзвонити він збирався вже цієї ночі.
Майже одразу Анна-Люсія відчула, що щось не так. На контрасті після спілкування із звабливим Антуаном це відчувалося аж надто гостро. Бажання тікати з маршрутки не було, натомість треба було терміново щось зробити, рухатися вперед і дуже швидко. Вона роззирнулася маршруткою і помітила спереду знайому потилицю. Люцій. Вона перескочила на сидіння перед ним і зазирнула йому в обличчя, а насправді - трохи відсунула пелюстку кокону і краєм свідомості всередину нього. Вона мало не закричала і не сіпанулася назад, накинувши на себе всі можливі щити, кокони та блоки. Всередині Люція був паралізуючий холод. Вірніше це він був "там". Замість того, щоб тікати та захищатися вона на останньому диханні схопила ту обморожену примару, що стала Люцієм і вирвала за собою у реальність.
Люцій глянув на неї напівсвідомо, але вона знала, що він тут. Анна-Люсія притислася головою до скла і з насолодою вдихнула застійне густе від пекельної спеки повітря маршрутки.
- - З поверненням, Люцію! Ходімо зі мною. - сказала вона спокійно і відчула його мовчазну згоду.
На щастя її дім був поряд із зупинкою. На щастя він зміг дійти сам.
-
-
29.02.2024 в 10:05Посетите также мою страничку
transcribe.frick.org/wiki/User:Jason6377221 открыть карту в таджикистане онлайн
33490-+