Настрій скаче просто жесть. Просто нереально. З цим важко жити. Я почуваюся жахливо.
Апатія, депресія і розчарування в собі. Спокій, оптимізм, впевненість у своєму майбутньому.
Апатія, депресія. Спокій, оптимізм.
Апатія, депресія. Спокій, оптимізм.

Ще трохи і в мене знесе дах. Шкода, що поряд нема людини, яка б підтримувала і не дозволяла провалюватися в ці емоційні прірви. І взагалі нема нічого, щоб мене тримало. Нажаль люди навколо в основному непомітно для себе підштовхують мене до краю. Хоча.... Що там підштовхувати? Я готова щохвилі сповзти туди, а схил крутий...

Дуже важко. Я то безмірно щаслива, то просто спустошена. Ніяк не можу зрозуміти алгоритм. Чому мене так кидає, що запускає процес?
Виходить тільки зусиллям волі відганяти дурні думки. Дурні руйнівні думки.
Сама дивуюся тому, наскільки слабкою я стала. Наскільки важко привести себе в норму. Всі знання та вміння зникають і лишаюся я сам на сам зі своїм внутрішнім болем, який щоб я не робила лишається всередині.
Моє маленьке емоційне пекло.

Якось так.

Але, на противагу цьому жаху у мене третій тиждень стихійних практик і намір змінитися. Бо мені здається, що я зовсім-зовсім-зовсім не змінилася. Не подорослішала, не набралася досвіду. Багато «не». Коротше: застрягла десь там, де бути більше не хочу.