Не критикувати. Це таааааак складно.
Почалося все з лекції Шафранової, того шматочка, де вона пропрацьовувала діалог з матір"ю і сказала про те внутрішне ставлення до матері, яке повинно бути. І тут я зрозуміла, що справи кепські. Не катастрофічні, бо я все ж багато чого зробила за останні роки в напрямку покращення наших з нею стосунків і отримала разючі зміни та приємні покращення. Але я зрозуміла, наскіли я ще далеко.
щеНаші стосунки стали добрішими, відкритішими та ближчими. Ми проводимо час разом, розмовляємо, щось разом робимо, разом гуляємо і дивимося кіно, я ділюся з нею своїми думками та переживаннями. Круто правда? Лишилося додати лише два пунктики: постановка «Ти - старша, я - молодша» та ставлення, як до божества і всі витікаючі висновки та наслідки. І отут у мене голо. Я постійно розказую їй, що їй і як зробити, рвуся допомогти і дати мудру пораду, просвятити її і наставити на шлях істинний. Вірніше: надмір его. Я весь час її критикую про себе і дозволяю собі обговорювати це з іншими.
Мені соромно. Та, та. Усвідомлення та емоційний відгук - перша ступінь. З цим вже можна працювати. Просто мій розум буквально бомбандується критичними думками, щодо того, що вона робить/каже. Ар! Я пильную свою стрілівську мульку - ставляти свої 5 копійок і вже починаю десь мовчати, десь примиритися, десь нагадати їй, що вона все прекрасно знає та вміє. Але невисказане реве в моїй голові і я несвідомо роблю все те саме на рівні думок/енергій. І все, що я можу, це слідкувати за собою і повторювати про себе як мантру «Мамо, я люблю тебе і поважаю. Тобі видніше.»
Ось вона аскеза. Важко дуже. Я помічаю, як критикую так само інших, повчаю, ставлю себе вище. Це саме те, що мені так не сподобалося в Леночці.
Тоді, в показовий момент її розмови з матір"ю, я була вражена та здивована тим, яка вона зверхня та агресивна, щодо своєї матері. Я була на сто відстотків певна, що Леночка не права і зараз я ії розкажу, як треба.....
Упс. Чіткий живий приклад того як світ демонструє мені в моєму відзеркаленні мої вади. Тоді я не зрозуміла, не відчула. Пошукала в собі і зрозуміла, що я не злюся, коли мама щось робить не так, а це була просто презентація в концентрації та збільшенні. Відчуваю, що мені допомогло також добре напрацьоване ставлення до Леночки. Я фактично і зійшлася з нею, бо вона в перший час викликала в мені фонтан неприйняття та гострого роздратування. Вона мене бісила абсолютно всім. Я зрозуміла, що побудування дружніх стосунків з нею - шикарний полігон для самовдосконалення та драбинка до дуже теплих та плідних стосунків. Це явно моя людина.
Через неї я фільтрую свою мову, бо на останній зустрічі вона вся така високодуховна феечка, приправляла розмову гострими і грубими слівцями. Я якось на автоматі сприйняла це, як лакмусовий папірець власної мови і, не особливо задіюючи інтелект, почала замінювати безпідставну пацанщину у словах.
Дякую тобі Леночка, тепер я не сумніваюся:
Це не означає, що я збираюся скотитися у просвітлений овоч, який будь-який негаразд біжить пропрацьовувати в своїй голові. Є моменти, коли треба висловити свою позицію і дати пораду, висловити своє невдоволення і усвідомлювати свою вищість. Як наприклад: я і надалі проситиму хлопців (та й дівчат) уникати брудної лайки при мені, проситиму палити подалі від мене, або проти вітру і казатиму мамі якісь важливі речі щодо її здоров"я та безпеки.
Це таке собі право на недосконалість, помилки та спрямування на інші важливості. Право інших та й моє. Саме з нього ростуть повага та свобода, довіра та близькість.
______________
руНе критиковать. Это Таааааак сложно.
Началось все с лекции Шафрановой, того кусочка, где она прорабатывала диалог с матерью и сказала о том внутреннее отношение к матери, которое должно быть. И тут я поняла, что дело плохо. Не катастрофически, я все же многое сделала последние годы в направлении улучшения наших с ней отношений и получила поразительные изменения и приятные улучшения. Но я поняла, сколь я далеко.
Наши отношения стали добрее, более открытыми и ближе. Мы проводим время вместе, разговариваем, то вместе делаем, вместе гуляем и смотрим кино, я делюсь с ним своими мыслями и переживаниями. Круто правда? Осталось добавить только два пунктики постановка «Ты - старше, я - младше» и отношения, как к божеству и все вытекающие выводы и последствия. И тут у меня голо. Я постоянно рассказываю ей, что ей и как сделать, рвусь помочь и дать мудрый совет, просвятитm ее и наставить на путь истинный. Вернее: избыток его. Я все время ее критикую про себя и позволяю себе обсуждать это с другими.
Мне стыдно. Но, и. Осознание и эмоциональный отклик - первая степень. С этим уже можно работать. Просто мой разум буквально бомбардируется критическими мнениями относительно того, что она делает / говорит.
Ар! Я слежу свою мульку стрельца - вставлять свои 5 копеек и уже начинаю где молчать, где мириться со свершенным фактом, где напомнить ей, что она все прекрасно знает и умеет. Но невисказане ревет в моей голове и я бессознательно делаю все то же мысленно / энергетически. И все, что я могу, это следить за собой и повторять про себя как мантру «Мама, я люблю тебя и уважаю. Тебе виднее."
Вот она аскеза. Трудно очень. Я замечаю, как критикую так же других, учу, ставлю себя выше. Это именно то, что мне так не понравилось в Леночке.
Тогда, в показательный момент ее разговора с матерью, я была поражена и удивлена тем, как она агрессивно свысока относится к своей матери. Я была на все сто уверена, что Леночка не права и сейчас я ей расскажу, как надо ....
Упс. Четкий живой пример того как мир демонстрирует мне в моем же отражение мои недостатки. Тогда я не поняла, не почувствовала. Поискала в себе и поняла, что я не злюсь, когда мама что-то делает не так, а это была просто презентация в концентрации и увеличении.
Чувствую, что мне помогло также хорошо наработанное теплое отношение к Леночке. Я фактически и сошлась с ней, потому что она в первое время вызывала во мне фонтан неприятие и острого раздражения. Она меня бесила абсолютно всем. Я поняла, что построение дружеских отношений с ней - шикарный полигон для самосовершенствования и лесенка к очень теплым и плодотворным отношениям. Это явно мой человек.
Из-за нее я сейчас фильтрую свою речь, потому что на последней встрече она вся такая высокодуховная феечка приправляла разговор острыми и грубыми словечками. Я как-то на автомате восприняла это, как лакмус для собственной речи и, не особо задействуя интеллект, начала заменять необоснованную пацанщину в словах.
Спасибо тебе Леночка, теперь я не сомневаюсь:
Это не значит, что я собираюсь скатиться в просветленный овощ, который любой негатив извне бежит прорабатывать в своей голове. Есть моменты, когда нужно выразить свою позицию и дать совет, высказать свое недовольство и осознавать свое превосходство. Например: я и в дальнейшем буду просить ребят (и девушек) избегать грязной брани при мне, просить курить подальше от меня, или против ветра и говорить маме какие-то важные вещи про ее здоровье и безопасность.
Это некое право на несовершенство, ошибки и направления на другие важности. Право других и мое. Именно из него растут уважение и свобода, доверие и близость.
Почалося все з лекції Шафранової, того шматочка, де вона пропрацьовувала діалог з матір"ю і сказала про те внутрішне ставлення до матері, яке повинно бути. І тут я зрозуміла, що справи кепські. Не катастрофічні, бо я все ж багато чого зробила за останні роки в напрямку покращення наших з нею стосунків і отримала разючі зміни та приємні покращення. Але я зрозуміла, наскіли я ще далеко.
Гору вже видно, але до неї крокувати та крокувати.
щеНаші стосунки стали добрішими, відкритішими та ближчими. Ми проводимо час разом, розмовляємо, щось разом робимо, разом гуляємо і дивимося кіно, я ділюся з нею своїми думками та переживаннями. Круто правда? Лишилося додати лише два пунктики: постановка «Ти - старша, я - молодша» та ставлення, як до божества і всі витікаючі висновки та наслідки. І отут у мене голо. Я постійно розказую їй, що їй і як зробити, рвуся допомогти і дати мудру пораду, просвятити її і наставити на шлях істинний. Вірніше: надмір его. Я весь час її критикую про себе і дозволяю собі обговорювати це з іншими.
Накрити голову руками та плакати навзрид.
Мені соромно. Та, та. Усвідомлення та емоційний відгук - перша ступінь. З цим вже можна працювати. Просто мій розум буквально бомбандується критичними думками, щодо того, що вона робить/каже. Ар! Я пильную свою стрілівську мульку - ставляти свої 5 копійок і вже починаю десь мовчати, десь примиритися, десь нагадати їй, що вона все прекрасно знає та вміє. Але невисказане реве в моїй голові і я несвідомо роблю все те саме на рівні думок/енергій. І все, що я можу, це слідкувати за собою і повторювати про себе як мантру «Мамо, я люблю тебе і поважаю. Тобі видніше.»
Ось вона аскеза. Важко дуже. Я помічаю, як критикую так само інших, повчаю, ставлю себе вище. Це саме те, що мені так не сподобалося в Леночці.
Тоді, в показовий момент її розмови з матір"ю, я була вражена та здивована тим, яка вона зверхня та агресивна, щодо своєї матері. Я була на сто відстотків певна, що Леночка не права і зараз я ії розкажу, як треба.....
Упс. Чіткий живий приклад того як світ демонструє мені в моєму відзеркаленні мої вади. Тоді я не зрозуміла, не відчула. Пошукала в собі і зрозуміла, що я не злюся, коли мама щось робить не так, а це була просто презентація в концентрації та збільшенні. Відчуваю, що мені допомогло також добре напрацьоване ставлення до Леночки. Я фактично і зійшлася з нею, бо вона в перший час викликала в мені фонтан неприйняття та гострого роздратування. Вона мене бісила абсолютно всім. Я зрозуміла, що побудування дружніх стосунків з нею - шикарний полігон для самовдосконалення та драбинка до дуже теплих та плідних стосунків. Це явно моя людина.
Через неї я фільтрую свою мову, бо на останній зустрічі вона вся така високодуховна феечка, приправляла розмову гострими і грубими слівцями. Я якось на автоматі сприйняла це, як лакмусовий папірець власної мови і, не особливо задіюючи інтелект, почала замінювати безпідставну пацанщину у словах.
Дякую тобі Леночка, тепер я не сумніваюся:
Якщо щось не подобається в людині, значить треба пропрацювати цей момент в собі.
Це не означає, що я збираюся скотитися у просвітлений овоч, який будь-який негаразд біжить пропрацьовувати в своїй голові. Є моменти, коли треба висловити свою позицію і дати пораду, висловити своє невдоволення і усвідомлювати свою вищість. Як наприклад: я і надалі проситиму хлопців (та й дівчат) уникати брудної лайки при мені, проситиму палити подалі від мене, або проти вітру і казатиму мамі якісь важливі речі щодо її здоров"я та безпеки.
Це таке собі право на недосконалість, помилки та спрямування на інші важливості. Право інших та й моє. Саме з нього ростуть повага та свобода, довіра та близькість.
Просто уявити, що кожна людина - божество в людській личині, яке веде лише йому відому гру і мені в цій грі відведена певна роль.
______________
руНе критиковать. Это Таааааак сложно.
Началось все с лекции Шафрановой, того кусочка, где она прорабатывала диалог с матерью и сказала о том внутреннее отношение к матери, которое должно быть. И тут я поняла, что дело плохо. Не катастрофически, я все же многое сделала последние годы в направлении улучшения наших с ней отношений и получила поразительные изменения и приятные улучшения. Но я поняла, сколь я далеко.
Гору уже видно, но к ней шагать и шагать.
Наши отношения стали добрее, более открытыми и ближе. Мы проводим время вместе, разговариваем, то вместе делаем, вместе гуляем и смотрим кино, я делюсь с ним своими мыслями и переживаниями. Круто правда? Осталось добавить только два пунктики постановка «Ты - старше, я - младше» и отношения, как к божеству и все вытекающие выводы и последствия. И тут у меня голо. Я постоянно рассказываю ей, что ей и как сделать, рвусь помочь и дать мудрый совет, просвятитm ее и наставить на путь истинный. Вернее: избыток его. Я все время ее критикую про себя и позволяю себе обсуждать это с другими.
Накрыть голову руками и плакать навзрыд.
Мне стыдно. Но, и. Осознание и эмоциональный отклик - первая степень. С этим уже можно работать. Просто мой разум буквально бомбардируется критическими мнениями относительно того, что она делает / говорит.
Ар! Я слежу свою мульку стрельца - вставлять свои 5 копеек и уже начинаю где молчать, где мириться со свершенным фактом, где напомнить ей, что она все прекрасно знает и умеет. Но невисказане ревет в моей голове и я бессознательно делаю все то же мысленно / энергетически. И все, что я могу, это следить за собой и повторять про себя как мантру «Мама, я люблю тебя и уважаю. Тебе виднее."
Вот она аскеза. Трудно очень. Я замечаю, как критикую так же других, учу, ставлю себя выше. Это именно то, что мне так не понравилось в Леночке.
Тогда, в показательный момент ее разговора с матерью, я была поражена и удивлена тем, как она агрессивно свысока относится к своей матери. Я была на все сто уверена, что Леночка не права и сейчас я ей расскажу, как надо ....
Упс. Четкий живой пример того как мир демонстрирует мне в моем же отражение мои недостатки. Тогда я не поняла, не почувствовала. Поискала в себе и поняла, что я не злюсь, когда мама что-то делает не так, а это была просто презентация в концентрации и увеличении.
Чувствую, что мне помогло также хорошо наработанное теплое отношение к Леночке. Я фактически и сошлась с ней, потому что она в первое время вызывала во мне фонтан неприятие и острого раздражения. Она меня бесила абсолютно всем. Я поняла, что построение дружеских отношений с ней - шикарный полигон для самосовершенствования и лесенка к очень теплым и плодотворным отношениям. Это явно мой человек.
Из-за нее я сейчас фильтрую свою речь, потому что на последней встрече она вся такая высокодуховная феечка приправляла разговор острыми и грубыми словечками. Я как-то на автомате восприняла это, как лакмус для собственной речи и, не особо задействуя интеллект, начала заменять необоснованную пацанщину в словах.
Спасибо тебе Леночка, теперь я не сомневаюсь:
Если что-то не нравится в человеке, значит надо проработать этот момент в себе.
Это не значит, что я собираюсь скатиться в просветленный овощ, который любой негатив извне бежит прорабатывать в своей голове. Есть моменты, когда нужно выразить свою позицию и дать совет, высказать свое недовольство и осознавать свое превосходство. Например: я и в дальнейшем буду просить ребят (и девушек) избегать грязной брани при мне, просить курить подальше от меня, или против ветра и говорить маме какие-то важные вещи про ее здоровье и безопасность.
Это некое право на несовершенство, ошибки и направления на другие важности. Право других и мое. Именно из него растут уважение и свобода, доверие и близость.
Просто представить, что каждый человек - божество в человеческой личине, которое ведет только ему известную игру и мне в этой игре отведена определенная роль.
@темы: течія, женские практики